Відклала телефон і глянула на годинник. Майже третя. Мабуть, треба було поїсти, але апетиту я не мала. У думках увесь час поверталася до Шаушви. Він торгує наркотиками! Я мало що тямила в цій темі, чула лише, як кілька однокласників хвалилися, що курили траву й лизали якісь солі. Проте я точно знала, що наркотики — це погано. Недобре їх вживати, а продавати — ще гірше. Я не злякалась, коли дізналася про заняття Шаушви, мені було водночас дивно й цікаво, що чоловік, якого я вже вважала хорошим, мас таку «роботу». Треба дочекатися вечора й запитали про все в нього самого.
Повернувшись до своєї тимчасової кімнати, я ввімкнула ноутбук, щоб пошукати ще якісь рецепти. Поки їх вивчала, у кутку вилізла реклама фільму. Я клацнула на неї та залипла на півтори години, забувши і про Шаушву, і про маму. Отямилася по п’ятій і попленталась готувати. Коли м’ясо в соусі булькало на плиті, а картопля запікалася в духовці, я зробила салат і як могла сервірувала стіл. Тепер залишилося дочекатися Шаушву і поставити йому всі запитання, які цілий день крутилися в моїй голові.
Коли ключ заскреготав у замку, я продовжила сидіти за столом і чекати. Чула, як він роздягався, мив руки. Я крутила в руках кухонний рушник і підбирала слова, щоб розпочати розмову. Правильні фрази ще не знайшлись, а Шаушва вже ввійшов і всміхнувся мені.
— Привіт, як тут знову смачно пахне! — він потягнув носом і заплющив очі.
— Я сьогодні бачила тебе! — випалила, не в змозі більше тримати це в собі.
Шаушва витріщився на мене, його обличчя стало розгубленим.
— Ти й зараз мене бачиш.
— Я бачила тебе на вулиці, коли ти працював, — я з притиском вимовила останнє слово.
Він спохмурнів, почухав рукою потилицю, але змовчав. Просто пішов і ввімкнув чайник. Той одразу зашипів.
— Ти продаєш наркоту? — у лоб запитала я.
Шаушва відсунув стільця, сів поруч. Зітхнув. Сховав обличчя в долонях, наче вмивався. Коли він прибрав руки й поглянув на мене, я побачила, що в нього червоні втомлені очі.
— Так вийшло…
— Так продаєш чи ні? — У мені клекотіло обурення, я хотіла отримати відповідь. — Давай ще скажи, що це не те, що я подумала! Але я бачила це на власні очі. Тепер ясно, чому ти працюєш бомжем і звідки в африканського бомжа така квартира.
Він встав, підійшов до ялинки. Стояв до мене спиною і дивився на неї. Коли озирнувся, на його обличчі миготіли відблиски від вогників.
— Усе так. Я торгую наркотою. Мене знають усі наркомани на районі. Я дилер. Бомжацьке лахміття — лише прикриття.
— Від кого — від поліції?
З горла чоловіка почувся смішок.
— Ти ще дитина… Поліція сама в ділі. Думаєш, якби мене не прикривала поліція, я б зміг цим займатися?..
Я мовчала, пальці перебирали рушник. Я дивилася на складки тканини, чула кроки Шаушви. Урешті він відсунув стільця і знову сів поруч.
— Колись давно я був молодий і запальний…
Тепер я дивилася йому в очі.
— …і якось зробив дурницю, через яку потрапив у поліцію, тоді це ще була міліція… Я мав вибір — мене закопають на місці або я пристаю на їхню пропозицію. Пропозиція, як ти розумієш, була в тому, щоб торгувати наркотою, якою вони мене забезпечуватимуть. А в мене якраз народилася донька… Умирати не хотілося, хотілося жити. Думав, що це триватиме недовго, максимум рік, я відпрацюю й кину все це, але… Зіскочити набагато важче, ніж почати.
— Але ж… поліція повинна боротися з наркоманами… — розгублено мовила я.
Шаушва засміявся.
— В ідеальному світі — так. Але не в нашому. Я знаю, що ти мене засуджуєш. Я сам себе засуджую. Усе, що ти бачиш тут, — він обвів руками простір квартири, — куплено за гроші від наркоти. За брудні гроші. За них хтось заплатив здоров’ям чи навіть життям. 1 мені доводиться жити, усвідомлюючи це.
— А чому зараз ти не можеш просто піти, якщо тобі це не подобається?
— Бо мене так просто ніхто не відпустить. Я занадто багато знаю.
Чоловік замовк і обхопив голову руками. За хвилину продовжив:
— Соромно зізнаватися в тому, що пливеш за течією. Обираєш сите життя, знаючи, що цим ламаєш життя комусь іншому. Раніше я ставився до цього простіше, вважав, що нарики самі в усьому винні. Але за роки на вулиці я стільки всього побачив і почув…
Я не знала, що сказати. Почуте мене шокувало.
— Ти будеш це продовжувати? — врешті спромоглася спитати.