У животі бурчало і смоктало, наче я й не вечеряла. Сон не йшов, незважаючи на міцно зліплені повіки та перераховані сотні овець. Я покрутилась ще трохи і здалася — устала й знову ввімкнула світло. Звиклим до темряви очам стало боляче, і я сиділа десь хвилину, закривши очі руками. Увімкнула ноутбук, щоб дізнатися час, — 00:15. Навшпиньках пішла до дверей, відчинила їх, затримавши дихання, вистромила голову з кімнати. Світло не горіло, лише відблиски ялинкових вогників стрибали стінами й підлогою. Якщо Шаушва вже пішов спати, я прокрадуся до холодильника, візьму торт і повернуся в кімнату. Може, хоч їжа допоможе мені заснути.
Біля ялинки я раптом усвідомила, що вже майже Новий рік. Я завжди чекала цього свята з якимось піднесенням, сподіваючись на новорічне диво. А тут у моєму житті останнім часом сталося стільки всього, що навіть Новий рік утратив свою магію. Я вже майже дійшла до холодильника, коли в мить, як ялинка спалахнула жовтим, помітила Шаушву. Він сидів за столом, поклавши голову на руки, і, схоже, спав.
Я завмерла на одній нозі й гарячково розмірковувала, що мені робити: втікати з пустими руками чи схопити торт і вшитися назад у кімнату? Я стояла й не ворушилася, Шаушва теж не рухався. Ще два кроки до холодильника, обережно відчинити двері… бляха, чого вони скриплять… фух, здається, він досі спить… узяти торт у пластиковій упаковці в пакеті… блін, чортів пакет шарудить… і обережно, дуже обережно прокрастися назад до кімнати.
Місія була вже наполовину виконана, коли в темряві я влупилася мізинцем об важкий стілець. Він гучно гепнувся на підлогу, я засичала від болю, Шаушва скочив і клацнув світлом біля холодильника.
— Лайло?!
У цей момент мені хотілося провалитися під землю разом із тортом. Я почувала себе тортовою злодійкою в чужій квартирі.
— Я… я не могла заснути й вирішила поїсти… — промимрила, потираючи забитий мізинець об другу ногу.
— Я, мабуть, заснув тут… — вигляд у Шаушви був справді сонний і збентежений. — Але якщо хочеш, можу скласти компанію, щоб тобі не було сумно самій.
— Ні-ні, іди спати, я швиденько поїм і теж піду, — запротестувала я.
Обоє ми поводилися так, наче розмови, яка відбулася кілька годин тому і змінила все, не було, і ми залишалися одне одному тими, ким були раніше, — чужими випадковими людьми, дівчинкою із зони бойових дій і бомжем, який приторговує наркотою. Шаушва почухав голову й позіхнув:
— Ну, тоді я піду спати. Добраніч.
Я чемно побажала йому гарних снів у відповідь. Він вимкнув світло біля холодильника й уже майже вийшов з кухні, коли зупинився, озирнувся і тихо запитав:
— Ти завтра залишишся?
У темряві, яку освітлювали лише спалахи гірлянди, я не могла як слід роздивитися виразу його обличчя. Добре, що він так само не бачив мене.
Я кивнула — швидше для себе, ніж для нього, і сказала:
— Залишусь.
Мені здалося, він усміхнувся перед тим, як піти. Я ж лишилася стояти на кухні — з коробкою руках, і сум’яттям у серці й голові. У животі знову забурчало, і я вирішила поїсти тут, просто в темряві. Узяла виделку й за п’ять хвилин жадібно ум’яла два шматки. Потім сиділа та дивилася на ялинку, аж поки не заболіли очі й не захотілося спати. Вимкнула подовжувач із гірляндами і пішла до своєї тимчасової кімнати.
Заснула з однією-єдиною думкою: завтра я знатиму все.
* * *
РОЗБУДИВ МЕНЕ ГУРКІТ НА КУХНІ. Я СКОЧИЛА З ЛІЖКА, не відразу зорієнтувавшись, де я, але за секунду все згадала. Сіла, серце гупало аж у вухах. Надворі було похмуро — ранкова сірість розливалася кімнатою з вікна. Увімкнула ноут, щоб дізнатися, котра вже година, — було лише по сьомій. Мені не хотілося виходити, поки Шаушва вдома, тож я вирішила почекати, коли він піде на «роботу». Про саму «роботу» я намагалася не думати, просто хотіла, аби він пішов, щоб спокійно зателефонувати мамі і сказати, що батько знайшовся.
Але Шаушва, схоже, поки що нікуди йти не збирався. Він завзято грюкав на кухні та шумів водою. Куховарить він там чи що? Я взяла ноут і вмостила собі на коліна — вирішила тихенько подивитись якийсь фільм у ліжку. Набрала в пошуку «новорічні фільми», клацнула навмання на першому-ліпшому зі списку — це були «Несплячі в Сієтлі». Щось про любов, уже непогано. Трохи любові мені не завадить. Я стишила звук до мінімуму й поринула в сердечні переживання Сема та Енні, краєчком вуха прислухаючись до звуків на кухні.