Минула година фільму, активність Шаушви стихла, але я так і не почула, що він пішов, — двері не гримали, ключ не скреготів. Чи, може, я пропустила цей момент?.. Поставивши фільм на паузу, я прислухалася — тихо. Урешті-решт вирішила ще трохи почекати, перш ніж вийти з кімнати, — треба було впевнитися, що він справді пішов. Коли я знову ввімкнула кіно, у двері постукали. Можна було вдати, що я сплю, але мене вже видав звук від ноута. Довелося відчиняти.
Шаушва стояв за дверима із широкою усмішкою на обличчі — наче всю ніч її тренував. Одягнений він був у чорні джинси та білу футболку, яка різко контрастувала з темною шкірою. Я відчула тонкий запах одеколону. Кудись зібрався.
— Доброго ранку! Я почув, що ти вже прокинулася. Сніданок готовий, ходімо.
«Почув». Підслуховував під дверима чи що?
— Доброго, — буркнула я. — Хіба ти сьогодні не йдеш на свою «роботу»?
Він похитав головою.
— Ні, не сьогодні. Поговоримо про це потім. То ти йдеш?
Після вчорашнього нічного дожору їсти геть не хотілося. Але відмовити я не змогла, тому попленталася за ним, попередньо заскочивши у ванну. Подивилася на своє скуйовджене волосся, що стирчало в різні боки, сяк-так пригладила його водою й закрутила у вузол, зафіксувавши гумкою. Більше в дзеркало дивитись не хотілося. Моя зовнішність, про яку я майже забула за ці насичені подіями дні, знову почала мене дратувати.
Босими ногами прочовгала на кухню. Тепла підлога приємно зігрівала ступні. Мене це розчулило. Шаушва про мене потурбувався та ввімкнув теплу підлогу по всій квартирі. Позіхнувши, сіла за стіл. Переді мною вже стояв омлет з овочами, нарізаний шматочками чорний хліб, якийсь невідомий мені білий сир, салат із помідорів та огірків, печиво і чай.
— Ого, ти вже зранку попрацював, як попелюшка! — пожартувала я, здивувавшись різноманітності сніданку.
— Старався для своєї донечки, — підморгнув мені. — Смачного!
Я не відповіла. Цією фразою він навіщось зруйнував щирість моменту. Тиша була такою, як буває завжди, коли хтось бовкає зайвого, а потім не знає, як дати задню, — незручною та оглушливою. Дзвеніли лише виделки об тарілки. Шаушва їв з апетитом, я ж нехотя колупала омлет.
— Несмачно? — запитав він.
— Хочу подзвонити мамі, — сказала я замість відповіді й відклала виделку.
Шаушва трохи розгубився. Поклав на тарілку шматочок хліба, піймав мій погляд.
— Та я наче й не забороняв тобі, навпаки…
— Ти не зрозумів. Я хочу, щоб ми зустрілися. Усі разом. 1 мама сказала, чи правда ти мій батько.
Він опустив очі, знову взяв у руки хліб. За мить ще раз на мене подивився, всміхнувся, але усмішка вийшла якоюсь нещирою, наче він просто розтягнув губи для годиться.
— Я не проти. Тільки не сьогодні. У мене справи.
— Ти ж казав, що сьогодні не йдеш на «роботу»? Передумав? Чи може ти й сам на цьому сидиш?
Мені хотілося вколоти його, зачепити, зробити боляче. Якщо він мій батько — він це заслужив. Якщо ні — тим паче.
— На «роботу» не йду, — слово «робота» він вимовив із притиском, вдавши, що не чув останнього мого запитання. — Я ж сказав тобі, що буду з нею зав’язувати. Але це не так просто. Треба вирішити купу проблем, щоб зіскочити з цього гачка.
Я гмикнула.
— Ну-ну.
— А з твоєю мамою ми зустрінемося завтра. Так їй і перекажи.
— Може, ти їй сам це скажеш? — не вгавала я.
— Скажу, але ввечері. Ця ситуація і так вибухонебезпечна, не хочу, щоб вона вибухнула передчасно й поламала мої плани.
Він швидко доїв, до чаю навіть не доторкнувся, поставив брудний посуд у мийку.
— Тобі не важко буде помити?
Я мовчки продовжувала колупати омлет.
Це було схоже на втечу. Хаотичну несплановану втечу після моїх слів про маму.
Шаушва зробив крок до мене, ніби хотів обійняти, але потім відступив і лише махнув рукою. Я спостерігала, як він у коридорі вдягає худі та куртку, чула грюкіт металевої ложки для взуття по підлозі.
— До вечора! Я подзвоню! — крикнув він перед тим, як зачинити за собою двері.
Зітхнувши, я відсунула тарілку. Необхідність дзвонити мамі висіла наді мною, як чорна хмара перед грозою. З одного боку, я хотіла дізнатися правду, з іншого — боялася маминої реакції. Як тієї, що вона влаштує скандал через моє зникнення, так й іншої — що воно її абсолютно не хвилювало. Однак зараз дзвонити все одно було ще рано — годинник показував восьму п’ятдесят, і мені не хотілося вихопити від мами за те, що рано її розбудила. Тож я повернулася до омлету. Сяк-так його доїла й вимила весь посуд. На стільниці під телефоном помітила чергові 500 гривень, які залишив мені Шаушва, цього разу без записки. Брати їх я не планувала — після того, як дізналася, чим він займається, ці гроші стали для мене брудними. У холодильнику ще залишилися продукти з минулих закупів, тож із голоду не помру.