Повернулася до своєї тимчасової кімнати й перевдяглася у власний одяг. Мені не хотілося чекати його на кухні, тим самим показуючи, як це для мене важливо, тому я безцільно міряла кроками кімнату, раз по раз виглядаючи у вікно. Що менше днів залишалося до Нового року, то збільшувалася людська метушня. Майже всі перехожі під вікнами щось несли, тягли, везли.
Я притулилася лобом до скла і прикипіла очима до чоловічої фігурки в темному одязі, яка прямувала навпростець через дитячий майданчик. Мені здалося, що в цій фігурі я впізнала Шаушву. Він ішов з порожніми руками, роблячи ними широкі махи, наче їхав на лижах. Чоловік підійшов ближче, ступив на тротуар перед під’їздом і раптом підняв голову, втупившись очима у моє вікно. Я впізнала Шаушву. Зразу відскочила, але він не міг мене не помітити. Не міг не помітити, що я його чекаю. Серце знову забилося швидко-швидко, у горлі пересохло. Я проковтнула клубок, який здавлював шию, схопила ноут і лягла з ним на ліжко. Запустила фільм, на якому заснула, удаючи, що це не я хвилину тому виглядала з вікна.
Ключ заскреготів у замку, і я зробила звук голосніше, ніби не чуючи його повернення. Дивилася в екран, де обіймалися герой із героїнею, а сама краєм вуха ловила звуки: гримнув ложкою для взуття, напевно, зачепив, і вона впала на кахляну підлогу, клацнув дверима у ванній і, мабуть, увімкнув воду, відповів на телефонний дзвінок англійською.
За мить Шаушва вже постукав у двері.
— Заходь! — крикнула я, не поспішаючи вимикати кіно.
Він прочинив двері, просунув спершу голову, потім зайшов увесь та всміхнувся.
— Як ти?
— Норм, — я закрила кришку ноута і зосередилася на його обличчі.
— Що сказала мама?
— Що це не може бути правдою, — я невідривно дивилася йому в очі, чекаючи, коли він почне нервувати. Але Шаушва був спокійний і впевнений.
— Її право так думати, — кивнув, хвильку подумавши. — Дай її номер, я сам поговорю.
— Передостанній з набраних на твоєму телефоні.
— Окей, дай мені десять хвилин, і будемо вечеряти, — його обличчя стало спокійним і зосередженим.
Шаушва вийшов з кімнати й зачинив за собою двері. Я одразу ж зіскочила з ліжка і прилипла до них вухом — мені треба було знати, про що він говоритиме з мамою і в якому тоні. Однак усе, що я змогла розчути, — це глухе бурмотіння. Мабуть, Шаушва пішов розмовляти аж до своєї кімнати. Вийти й підслуховувати відкрито я не ризикнула — він би мене неодмінно помітив і точно вже не сказав би чогось такого, чого я не мала чути. Затамувавши подих, натиснула на ручку дверей, наче те, що я не дихаю, могло допомогти відчинити їх безшумно. Просунула голову в коридор — усе одно ні слова не розрізнити. От, блін! Зі злості гримнула дверима й сіла на ліжко. Минуло хвилин десять, а Шаушва все говорив і говорив.
Закінчив він лише через пів години — постукав до моєї тимчасової кімнати з обличчям хитрим і задоволеним.
— І що там? — я нетерпляче совала босими ногами по підлозі.
— Усе вирішили, — загадково відповів Шаушва і підморгнув.
— А мені не треба сказати, що ви там вирішили? — мене аж розпирало від обурення. — Вона тебе впізнала?
— Як ти думаєш, жінка не впізнає батька своєї дитини, скільки б років не минуло?
— Щось ви підозріло тихо поговорили, — пробурмотіла я. Мої сумніви так і не розвіялися — слова Шаушви їх тільки укріпили. — Невже не можна нормально розповісти?
— Завтра сама все почуєш і побачиш. Ми домовилися зустрітись о дванадцятій.
— Я, ти і мама?
— Ну, сподіваюся, її новий кавалер не прийде, тому — так.
— Офігіти, — це була єдина словесна конструкція, якою я могла описати ситуацію.
— Донт бі ефрейд, бейбі, еврісин віл бі окей, — засміявся Шаушва. — До речі, треба буде взятися за твою англійську.
— Ти спершу візьмися за свою «роботу», — огризнулася я. Він зітхнув і якось зіщулився, опустив плечі.
— Бачу, тобі подобається нагадувати. Це моя помилка, і тільки я буду за неї розплачуватися, доки живу. Тому не хвилюйся, я все розрулю. Тебе це не торкнеться.
Я гмикнула, аби не показати, що пошкодувала, бовкнувши зайве. Пройшла повз Шаушву й кинула на ходу:
— Давай уже вечеряти.
Поки я розігрівала картоплю та м’ясо, він мовчки копирсався в телефоні. За вечерею ми теж не розмовляли. Закінчивши, Шаушва подякував, вимив посуд і попрямував до своєї кімнати.