Автомобіль загальмував. Моя голова шарпнулась і стукнулася об скло. Шаушва поклав руку мені на плече.
— Приїхали.
Я повернулася до нього, потираючи забитий лоб. У цю мить мені хотілося водночас і повної визначеності, і щоб усе лишалося, як раніше. Поки Шаушва розплачувався з таксистом, я вийшла з машини і глибоко вдихнула, роздивляючись, куди ми приїхали. Навіть удень місто миготіло святковими перед-новорічними вогнями. Стовбури дерев обплутали гірлянди, над головою шелестіли сріблясті зірки. Мабуть, увечері тут неймовірно красиво.
— Ти готова? — таксі вже від’їхало, і Шаушва очікувально дивився на мене. — Твоя мати чекає нас у цій кав’ярні.
Я підняла голову, щоб роздивитися вивіску, але очі защипало і букви розпливлися. Залишилося лише блакитне миготіння дерев справа і зліва, від якого очі боліли ще дужче. Несподівано для нас обох я схопила Шаушву за руку. Його пальці були гарячими і сухими, наче й не панувала навколо ця морозна харківська зима. Він завмер, здивовано глянув на мене — і стиснув мою долоню у своїй.
— Не бійся, усе буде добре, — почула я, нерпі ніж висмикнула руку.
Маму я помітила одразу. Її червона сукня горіла, немовби маленька пожежа в кутку кав’ярні. Вона прийшла сама. Коли ми з Шаушвою підійшли до столика, мама нервово свайпила телефон.
— Привіт, — сказав Шаушва, — ми прийшли.
Вона підвела голову, і на мить мені здалося, що її очі розширилися від здивування. Уже за секунду встала, опанувала себе і криво всміхнулася.
— З’явився не запилився. Здоров був, папашо…
— І я радий тебе бачити. — Шаушва дивився на маму скептично, я б навіть сказала гидливо — так, наче вона була гусінню, яку він із подивом виявив на своїй руці.
Я гарячково переводила погляд із мами на Шаушву, із Шаушви на маму, намагаючись зрозуміти, що це означає. У роті пересохло, язик ледь ворушився, та я все ж запитала:
— Він справді мій батько? Це справді він?
Мама скривила нафарбовані червоним губи й відмахнулася від мене, як від набридливого нічного комара.
— Я ще не вижила з розуму, щоб не впізнати того, хто зіпсував мені життя.
Вона знову сіла, присунула стілець ближче до столу і схопилася за чашку з чаєм. На пальці зблиснув перстень із невеличким камінцем — раніше його в неї не було. Коли мама розмішувала чай, я помітила, що її руки дрижать. Мене й саму починало тіпати від важливості моменту і тих змін, які він для мене означає. Шаушва сів напроти мами, почав діставати з сумки документи. Я стояла ні в тих ні в сих. Усі ми були чужими одне одному. Мама не спитала, як я, не обійняла, не взяла за руку. Я почувалася товаром, який перепродують з одного магазину в інший.
Шаушва глянув на мене знизу вгору, підсунув до себе стільця.
— Сідай біля мене.
Мама тільки пирхнула на це, розпрямила пальці та глянула на перстень, потім знову взялася за чашку.
— Тепер ти щаслива? — бовкнула я.
Мої внутрішні розгубленість і злість шукали виходу.
Мама нервово засміялася.
— Ти ж хотіла знайти батька. Ось він — бери! Я теж маю право на щасливе життя.
«Щасливе життя» для неї означало життя без мене. Хто б сумнівався.
— Ти ж казала, що він мені бреше й не може бути моїм батьком! — нагадала я.
Шаушва здивовано витріщився на маму.
— Це ж було до того, як я його побачила, — вона ніби почала виправдовуватись, її очі забігали. Зітхнувши, вона глянула мені в обличчя і сказала: —Лілю, це справді твій батько.
— Її звати Лайла, — твердо мовив Шаушва.
Мама знову пирхнула.
— Ну-ну, бачу, ви два чоботи пара. Швидко знайшли спільну мову. Тим краще. Ліл… Лайло, ти хочеш залишитися з батьком?
— А в мене є вибір?
— Немає, — вона крутила в руках ложку. — Я їду із Зігфрідом до Німеччини. Тебе не запрошено.
Мама поводилась, як завжди. Грубо, безцеремонно, егоїстично. Але принаймні вона була чесною. Чесною у своїй нелюбові до мене. Я дивилася на них обох і не могла уявити, що колись між ними були почуття. Довіра, любов, пристрасть. Чи трималися вони за руки? Як вони цілувалися? Чи засинали вночі в обіймах? Зараз вони дивилися одне на одного, як бродячі собаки перед бійкою. Я підперла голову руками і сховала обличчя. Спустошеність — ось що я зараз відчувала. Я знайшла батька, якого мріяла знайти все своє життя, і остаточно втратила маму, якої, по суті, у мене ніколи й не було. Обоє вони були для мене чужими. Батько — ще чужим, мама — уже давно чужою.
Хтось обережно торкнувся мого плеча. Шаушва. Він стурбовано дивився на мене.