У всьому тому мороці було й кілька промінчиків світла. Нехай ринок рідкісних видань був у задниці, але люди знову читали звичайні книжки — романи для втечі від дійсності й мотиваційну літературу для самодопомоги, бо визнаймо: у 2009–2010-му багато хто мусив допомагати собі сам. Мама завжди обожнювала детективи, тому постійно розвивала цю частину продукції Конкліна, відколи перебрала справи в дядька Гаррі. У неї було десять чи, може, навіть дванадцять авторів, які писали детективи. Ці хлоп’ята й дівчата не були видатними письменниками, але їхніх п’ятнадцяти відсотків вистачало на те, щоб сплачувати оренду й комунальні в нашому новому помешканні.
Крім того, була ще Джейн Рейнолдс, бібліотекарка з Північної Кароліни. Її рукопис, детектив під назвою «Мертвий червоний», надійшов без попередньої домовленості, й мама була від нього в екстазі. За право публікації влаштували аукціон для видавців. Участь у ньому взяли усі великі видавництва, і зрештою права продали за два мільйони доларів. Триста тисяч від цього щастя були нашими, і моя мати знову почала всміхатися.
— Ми ще довго не зможемо повернутися на Парк-авеню, — сказала вона, — і ще довго будемо вибиратися з тієї ями, яку для нас вирив дядько Гаррі, але все у нас ще може бути добре.
— А я й так не хочу повертатися на Парк-авеню, — сказав я. — Мені тут подобається.
Вона всміхнулась і обійняла мене.
— Ти моя маленька любов. — Трохи відсторонившись, вона уважно мене роздивлялася. — Хоча не така вже й маленька. Знаєш, на що я сподіваюся, синку?
Я похитав головою.
— Що Джейн Рейнолдс писатиме по книжці на рік. І що за «Мертвим червоним» знімуть фільм. Та навіть якщо цього не станеться, у нас є старий добрий Ріджис Томас і його сага про Роаноук. Це діамант у нашій короні.
От тільки «Мертвий червоний» виявився останнім спалахом світла перед великою бурею. Кіно не зняли; видавці, які вибороли книжку, помилилися, як це з ними іноді буває. Книжка провалилася. Фінансової шкоди це нам не завдало, бо гроші вже виплатили, але сталися інші речі, й ті триста штук зникли, мов пилюка на вітрі.
По-перше, мамині зуби мудрості зіпсувалися к чортовій матері, пішло запалення. Їй довелося їх усі висмикувати. Це було погано. А потім дядько Гаррі, проблемний дядько Гаррі, якому ще й п’ятдесяти років не було, перечепився через щось у бейоннському медичному закладі й розбив собі голову. Це було набагато гірше.
Мама звернулася до юриста, який допомагав нам з контрактами на книжки (й за свої труди відкушував чималий шмат оплати послуг нашої агенції). Він порекомендував іншого юриста, який спеціалізувався на позовах з приводу відповідальності та халатності. Той юрист сказав, що в нас є всі підстави виграти цю справу в суді. Може, й так, але до зали судових засідань справа дійти не встигла — медичний заклад у Бейонні оголосив себе банкрутом. Єдиний, хто на цьому заробив, — той дорогий спеціальний юрист, який поклав собі на рахунок майже сорок тисяч доларів.
— Ця погодинна оплата — таке свинство, — пожалілася мама одного вечора, коли вони з Ліз Даттон відкоркували другу пляшку вина і вже добряче її надпили. Ліз посміялася, бо то були не її сорок тисяч доларів. Мама посміялася, бо вона була під мухою. Я єдиний не бачив у цьому нічого смішного, бо рахунок виставив не тільки юрист. Над нами нависли й медичні рахунки дядька Гаррі.
А найгірше те, що за маму взялася податкова, через податкову заборгованість дядька Гаррі. Він змушував чекати того іншого дядька, Сема, багато грошенят якого вклав у Фонд Маккензі.
І залишився нам тільки Ріджис Томас.
Діамант у нашій короні.
7
А тепер дивіться.
Осінь 2009-го. Обама — президент, економіка потроху очунює. Але на нас це не дуже позначається. Я в третьому класі, й місіс Пірс викликає мене до дошки розв’язувати задачу з дробами, бо я офігенно добре це вмію. Тобто відсотки я вмів порахувати ще в сім років — дитина літературної агентки, як-не-як. Учні в мене за спиною вовтузяться за партами, бо зараз той дивний невеликий відрізок навчання між Днем подяки та Різдвом. Задача легка, як тепле масло на тості, і я саме її закінчую, коли в двері просовує голову містер Ернандес, помічник директора. Вони з місіс Пірс тихо про щось перемовляються, а потім місіс Пірс просить мене вийти в коридор.