Мушу сказати, того дня, коли ми їздили в Коблстоун-Котедж, симпатія та антипатія були цілком збалансовані, а симпатія навіть трохи переважала щонайменше з чотирьох причин: машинки «Метчбокс» — не те, на що можна просто начхати; сидіти між мамою та Ліз на дивані й дивитися «Теорію Великого вибуху» було прикольно й затишно; я хотів симпатизувати тій, яка подобалась моїй мамі; Ліз її щасливила. Згодом (ось, знову воно) усе змінилося.
Те Різдво було суперським. Я отримав круті подарунки від них обох, і ми сходили на ранній обід у «Чайніз Таксідо», бо потім Ліз треба було на роботу. «Злочинність не відпочиває на свята», — сказала вона. Тому ми з мамою пішли до будинку на Парк-авеню, де колись була наша квартира.
Після переїзду мама підтримувала зв’язок з містером Беркеттом, і ми втрьох іноді збиралися разом. «Бо він самотній, — пояснювала мама. — А ще чому, Джеймі?»
«Тому що ми його любимо», — відповів я, і то була щира правда.
Різдвяна вечеря відбулася в його квартирі (насправді то були сендвічі з індичкою та журавлинним соусом з крамниці «Забарз»), бо його донька була на Західному узбережжі й повернутися не могла. Більше про це я дізнався згодом.
І так, тому, що ми його любили.
Як я вже, мабуть, вам казав, містер Беркетт насправді був професором Беркеттом, нині почесним. На моє розуміння, це означало, що він на пенсії, але йому все одно дозволяють тусити в Нью-Йоркському універі й викладати час від часу курси зі своєї суперінтелектуальної спеціальності, англійської та європейської літератур. Якось я мав необережність назвати це скорочено літ-рою, і він виправив мене, сказав, що літра — це велика пляшка горілки.
Коротше, навіть без начинки і з самою морквою в ролі овочів то був чудовий перекус, а опісля ми обмінялися подарунками. Я подарував містерові Беркетту снігову кулю для його колекції. Згодом я дізнався, що то була колекція його дружини, але він висловив захват, подякував і поставив мій подарунок на камінну полицю до інших куль. Мама презентувала йому велику книжку — «Новий анотований Шерлок Голмс», бо в ті часи, коли містер Беркетт працював на повну ставку, він викладав курс «Детективи й готика в англійській художній літературі».
Мамі від нього дістався медальйон, який, за його словами, належав його дружині. Мама запротестувала і сказала, що він має зберегти його для доньки. Але містер Беркетт відповів, що Шаван отримала всі найкращі Монині прикраси, та й до того ж «хто перший встав, того і капці». Тобто, мабуть, якщо його донька (я чомусь вважав, що її ім’я пишеться «Шівонн», так мені звучало) не захотіла приїхати на схід, то нехай іде гуляє. Я типу погоджувався з цим, бо хто ж знає, скільки ще різдвяних вечер попереду в її батька? Він був старіший за Господа Бога. Крім того, не маючи батька, я завжди мав слабкість до батьків. Я знаю, кажуть, що тобі не може бракувати того, чого в тебе ніколи не було, і в цьому є зерно правди. Але я розумів, що мені все-таки чогось бракує.
Моїм подарунком від містера Беркетта також була книжка. Називалась вона «Двадцять чарівних казок без купюр».
— Джеймі, ти знаєш, що таке «без купюр»?
Якщо ти професор, це назавжди.
Я похитав головою.
— А як ти думаєш? — Він нахилився вперед, опустивши великі вузлуваті руки між худорлявих стегон, і усміхався. — Можеш здогадатися з контексту назви?
— Без цензури? Як фільми для дорослих?
— Точно! — зрадів він. — Молодець.
— Я надіюсь, там небагато сексу, — сказала мама. — Він читає на рівні старшої школи, але ж йому ще тільки дев’ять років.
— Ніякого сексу, тільки старе добре насильство, — відповів містер Беркетт (тоді я ще не називав його професором, бо це здавалося якимось снобізмом). — Наприклад, в оригіналі казки про Попелюшку, який ти тут знайдеш, лихі зведені сестри…
Повернувшись до мене, мама театрально прошепотіла:
— Увага, спойлер.
Але містера Беркетта вже було не спинити — він повністю увійшов у режим викладання. Я не заперечував, бо було цікаво.
— В оригіналі лихі зведені сестри відрізають собі пальці на ногах, щоб натягнути скляну туфельку.
— Фу! — сказав я в такій манері, що промовляла: «гидота, розкажіть іще».
— А скляна туфелька була зовсім не зі скла, Джеймі. Здається, то помилка перекладу, яку увічнив Волт Дісней, той гомогенізатор чарівних казок. Насправді туфелька була з білячого хутра.
— Ого, — протягнув я. Не так цікаво, як відрізані пальці зведених сестер, але я хотів, щоб він продовжував.
— В оригіналі «Короля-жабеняти» принцеса не цілує жабу. Натомість вона…