Якийсь спритний дослідник у відділі новин також роздивився цей зв’язок, і обличчя Метескі з’явилося поряд на екрані за спинами ведучих, але мама навіть не глянула на того старого… який, на мою думку, виглядав так само дивно, як і Терріо в своїй формі санітара. Мама схопила телефон і, щось бурмочучи під носа, пішла в спальню по телефонну книжку. Мабуть, вона видалила номер Ліз після тієї сварки про «тяжкий злочин».
Почалася реклама якихось пігулок, тому я підкрався до дверей її спальні, щоб послухати. Якби я трохи затримався, то не почув би ніхріна, бо той дзвінок тривав недовго.
— Це Тія, Ліз. Слухай мене і не говори ні слова. Я збережу це в таємниці, з причин, які для тебе мають бути очевидні. Але якщо ти ще хоча б раз потурбуєш мого сина, якщо він навіть побачить тебе, я спалю твоє життя дощенту. Ти знаєш, я можу. Усе, що для цього треба, — один поштовх. Тримайся якнайдалі від Джеймі.
Я прошмигнув до канапи й удав, що мене дуже зацікавила наступна реклама. Яка виявилася так само корисною, як мертвому припарка.
— Ти все чув?
Її очі палали, наказуючи мені не брехати. Я кивнув.
— Добре. Якщо ще раз її побачиш, біжи так, наче за тобою чорти женуться. Додому. І розкажи мені. Ти зрозумів?
І знову я кивнув.
— Добре, так-так-так. Я замовлю щось поїсти. Що ти хочеш, китайське чи піцу?
29
Поліція знайшла і знешкодила останню бомбу Гранатомета тієї середи, близько восьмої вечора. Ми з мамою саме дивилися по телевізору серіал «У полі зору», коли канал перервав ефір спецвипуском новин. Собаки-шукачі довго кружляли супермаркетом і нічого не могли внюхати, тож їхні доглядачі-сапери вже готові були їх виводити, коли один пес напружився у відділі господарчих товарів. Там вони вже побували кілька разів. На полицях не було місця, щоб заховати бомбу, але один полісмен випадково підвів погляд і помітив, що панель на стелі трохи зсунута. Саме там, між стелею та дахом, було заховано бомбу. Її прив’язали до крокви еластичною помаранчевою мотузкою, як та, на якій стрибають банджі-джампери.
Терріо явно витратив цілий статок: шістнадцять динамітних патронів, дюжина детонаторів. Будильники вже залишилися для нього в далекому минулому; тепер бомба була під’єднана до цифрового таймера, дуже подібного до тих, що показують у фільмах, про які я згадував (хтось із копів сфоткав її після того, як знешкодили, і наступного дня фото з’явилося в «Нью-Йорк Таймс»). Бомба мала вибухнути о п’ятій вечора в п’ятницю, коли в магазині зазвичай було повно люду. Наступного дня на NY1 (ми знову дивилися мамин улюблений канал) один з відділу розмінування сказав, що вибухом обвалило б весь дах. Коли його спитали, скільки людей могло від такого вибуху загинути, він лише головою похитав.
У четвер, коли ми вечеряли, мама сказала:
— Джеймі, ти добре вчинив. Чудово вчинив. І Ліз теж вчинила добре, хай там що її до цього спонукало. Це мені нагадало одну річ, яку колись сказав Марті. — Вона мала на увазі містера Беркетта, власне — професора Беркетта, досі почесного і досі в строю.
— А що він сказав?
— «Іноді Бог користується поламаним знаряддям». То була цитата з давнього англійського автора, чию творчість він раніше викладав.
— Він завжди мене питає, що я вивчаю в школі, — сказав я, — і завжди хитає головою так, наче думає, що мені дають погану освіту.
Мама розсміялася.
— Він людина, по вінця напхана освітою. І досі має гострий і сфокусований розум. Пам’ятаєш нашу з ним різдвяну вечерю?
— Звісно, сендвічі з індичкою і журавлинним соусом. Смакота! А ще гарячий шоколад!
— Так, хороший був вечір. Так шкода буде, коли він відійде у вічність. Доїдай, на десерт у нас яблучний крамбл. Барбара пекла. І знаєш що, Джеймі?
Я подивився на маму.
— Можемо більше про це не говорити? Просто… залишити в минулому?
Я подумав, що говорить вона не лише про Ліз і навіть не про Терріо, вона говорить і про мою здатність бачити мерців. Наш учитель інформатики міг би це назвати «глобальним запитом», і мене це влаштовувало. Більш ніж влаштовувало насправді.
— Звісно.
Тоді, сидячи в нашому яскраво освітленому кухонному куточку і поглинаючи піцу, я справді думав, що це можна залишити в минулому. Та тільки я помилявся. Ліз Даттон я після того не бачив два роки і не згадував про неї взагалі, а от Кен Терріо з’явився тієї ж ночі.