Ми завернули за наступний поворот. Попереду замаячіла гора, наїжачена соснами, затуливши собою західну половину неба. Сонце ще світило крізь ущелину, але невдовзі воно зникне. Перед нами постали ворота з залізних ґрат. Зачинені. Збоку на них був переговірний пристрій і клавіатура. З другого боку, за воротами, стояв будиночок. Мабуть, там коротав свій час брамник.
Ліз зупинилася, вимкнула двигун і поклала ключі в кишеню.
— Сиди спокійно, Джеймі. Все закінчиться, не встигнеш і оком змигнути.
Її щоки розрум’янилися, очі сяяли. З однієї ніздрі потік струмочок крові, й Ліз швидким рухом його стерла. Вилізши з машини, вона підійшла до переговірного пристрою, але вікна машини були зачинені і я не міг розібрати, що вона говорить. Потім вона підійшла до будки сторожа, і цього разу я зміг почути, бо Ліз підвищила голос.
— Тедді? Ти там? Це твоя приятелька Ліз. Я хотіла віддати шану, але треба знати де!
Відповіді не було, ніхто не вийшов. Ліз повернулася до іншого боку воріт. Із задньої кишені витягла клаптик паперу, глянула на нього і натиснула кілька кнопок на клавіатурі. Ворота повільно погримотіли вбік. Усміхнена Ліз повернулася до машини.
— Здається, Джеймі, весь маєток у нашому розпорядженні.
Вона проїхала крізь ворота. Під’їзна доріжка була гудронова і гладенька, мов скло. Знову зигзагоподібний поворот, і поки Ліз пілотувала його вигинами, обабіч доріжки засяяли електричні ліхтарі. Згодом я дізнався, що такі штуки називають смолоскипами. Чи ця назва лише для тих облитих полум’ям палиць, якими розмахує натовп, коли штурмує замок у старому кіно про Франкенштейна?
— Гарно.
— Ага. Але, Джеймі, ти глянь на цю херню!
На іншому боці зигзагу показався будинок Марсдена. Немов та садиба на Голлівудських пагорбах, якими їх показують у кіно: великий, він видавався вперед понад кручею. А та стіна, якою будинок дивився на нас, була всуціль скляною. Я уявив, як Марсден п’є ранкову каву і споглядає схід сонця. Напевно, йому було добре видно все аж до Поукіпсі, а може, й далі. А з іншого боку, краєвид Поукіпсі? Не найбільша в світі фантастика.
— Дім, який побудував героїн, — в’їдливо прокоментувала Ліз. — Повний фарш, плюс «мерседес» і «бокстер» у гаражі. Те, через що я втратила роботу.
Я хотів сказати: «У тебе був вибір». Мені так мама завжди казала, коли я лажав. Але стримав рота на замку. Ліз була заведена, як Гранатометова бомба, і я не хотів, щоб через мене вона здетонувала.
Ще один поворот, і ми в’їхали на бруковане подвір’я. Ліз повела машину кругом, і перед воротами подвійного гаража, заставленого дорогими тачками Марсдена (Донні Хряка повезли в морг точно не на його «бокстері»), я побачив чоловіка. Думав уже сказати, що це, певно, Тедді, сторож — бо він був худий, на Марсдена ніяк не змахував, — але раптом побачив, що в чоловіка немає рота.
— А «бокстер» там? — спитав я, сподіваючись, що голос звучить більш-менш нормально. Я показав на гараж і чоловіка, що стояв перед ним.
Ліз глянула в той бік.
— Угу. Але якщо хочеш покататися чи навіть подивитися, ти будеш розчарований. Ми маємо братися до справи.
Вона його не бачила. Тільки я бачив. І з огляду на червону діру в тому місці, де мали б бути губи, помер він не своєю смертю.
Як я вже казав, у цій історії багато жаху.
60
Ліз заглушила двигун і вийшла. Побачивши, що я так і сиджу на місці пасажира, а довкола ніг валяються обгортки з-під перекусів, вона потрясла мене за плече.
— Ходімо, Джеймі. Пора тобі виконати завдання. А потім можеш бути вільний.
Я виліз і поплентався за нею до вхідних дверей. Дорогою крадькома позирнув на того, перед подвійним гаражем. Він, мабуть, зрозумів, що я бачу його, бо підняв руку. Я перевірив, чи не дивиться на мене Ліз, і теж змахнув до нього рукою.
Сланцеві сходи вели до високих дерев’яних дверей з молотком у вигляді лев’ячої голови. Ліз не заморочувалась тим, щоб стукати, просто витягла з кишені той самий клапоть паперу і набрала на клавіатурі інше число. Червона лампочка стала зеленою, двері зі стуком відчинилися.
Невже Марсден дав ці шифри перевізниці нижчої ланки? Я в цьому сумнівався. Та й навряд чи той, від кого вона почула про пігулки, міг їх знати. Мені не сподобалось, що вони в неї є, і вперше за весь час я подумав про Терріо… чи ту тварюку, яка тепер населяла його залишок. Я перевершив ту істоту під час ритуалу Чуді, і, можливо, воно б прийшло, якби я покликав, — припустімо, воно мусило дотримуватися угоди. Але все це ще треба було довести. Хай там як, вдаватися до такого я міг лише в крайньому разі. Бо ця потвора вселяла в мене жах.