Вихід ХІІІ
Фенька (появившись непримітна задля всіх, становиться на порозі). Іш, какоє завели!.. Танцюють!.. Як би мені непримітне у кабенету пройти, лєворвера взяти… Он панич возворотился… послав мене за лєворвером… Стой! він угостить вас, кляті!
Федір (танцюючи).
Іван.
Xимка.
Фенька. Стой, стой! Ось ми тебе преподобимо! (Непримітно задля всіх поза спинами проходе у кабінет і швидко виходе звідтіля).
Палажка (запримітивши Феньку, як та юркнула у сіни). Фенько! Фенько!
Незабаром появляється на порозі панич з револьвером у руках; за ним, вся сяюча, Фенька.
Вихід ХIV
Панич (піднімаючи револьвер угору). Стій! Стрілять буду!
Всі, забачивши, що пан з'явився, спершу так і замерли, а потім – Федір кинувся ховатися за Йвана, а Химка, скрикнувши, схилилася за Палажку.
Фенька (радо). Іш, как іспужалися!
Панич (грізно). Що це у моїй хаті заводиться? Химко! Кого се ти накликала сюди? Хто тобі дозволив?
Xимка (похило). Паниченьку! простіть мене.
Іван (сміло підходячи до панича). Ваше благородіє! Звеніть меня. Ето я с своїм товаришем пришол до Хими Івановни… Потому, значить… я люблю її, жить без нея не могу… Благословіть нас; я хочу Химу взять собі за жену.
Панич. Так ти… з добрими замірами?… Ну, коли так, то я нічого не буду мати… А ти ж, Химко, як?
Xимка (несміло). Я… не знаю… Як прикажете, паничу.
Панич. Що я тобі буду приказувати? Ти ж знаєш цього парня?
Іван. Ми, значить, ваше благородіє, давно вже знаємося і любимося з нею.
Панич. Ну, коли так, то я тільки радий буду, що ти, Химко, пристроїшся, поки твоя мати жива. Боже тобі поможи на все добре! Треба тільки тобі до матері з своїм женихом поїхати, благословенія попрохати. А там вертайтесь та на мій щот і весілля зіграємо.
Іван. Благословіть спершу ви, ваше благородіє, а до матері поїхать ми успіємо. (Бере Химку за руку і підводить до панича).
Панич. Яке моє благословеніє? Що за благословеніє? Давай, Химко, чарку горілки… та й усім давай. Вип’ємо за ваше щастя… От вам і благословеніє. (Химка налива і підносе).
Федір. Вот панич, так панич! Женися, Іване, женись… Уж я на твоїй свадьбі і потанцюю!
Палажка (набік). Отаке ловись, несподіване!.. Видно, вже обридла Химка, що за першого стрічного випихає.
Панич (піднімаючи чарку). Ну, за ваше ж здоров’я… Щоб були щасливі та довіку любились! (П'є. Іван і Химка кланяються).
Фенька. Щто ж ето такоє? Замість того, штоб її розтерзати, він за здоров'я п'є?… Вот как!.. Недаром казали, што панич пришелепуватий… так оно і єсть!.. Тьфу на вас, каторжні! (Поривається виходити).
Заслона пада
– СПРАВА ТРЕТЯ —
У Одарчиній хаті, на хуторі. Хата бідна і гола. На праву руч – піч, на ліву – в кутку, біля божниці, стоїть нічим не покритий стіл. Петро і Орися сидять на лаві біля столу і їдять хліб.
Вихід І
Орися. Петре! одріз мені сце сматоцок.
Петро. А мати, як прийдуть, що заспівають? Он і так уже не багато зосталося.
Орися. Ти од свого дай… Адзе з ти мені невеличкий сматоцок одрізав, а собі – он який одвалив!
Петро. Я старший, то мені більше і треба.
Орися. Петре!., їсти хоцеться… Дай!
Петро (одрізавши від хліба крайок, дає). На вже, та не пищи!.. А як мати прийдуть та нападуться, що багато хліба з'їли, то я на тебе зверну.
Орися. Ти з більсе собі взяв.
Петро. Як більше? Я – раз, а ти – двічі! Мовчки їдять. Увіходе Одарка. Углядівши її, Петро мерщій чималий шматок укинув у рот і почав кутуляти; а Орися, схопившись з лави, напрямилася у куток до печі, теж запихаючись.
Вихід ІІ
Одарка. Уже їсте? (до Петра). Аж давишся та запихаєшся! (Глянувши на хліб, котрого невеличкий крайок зостався). Ото уже цілого хліба стріскали?… А щоб вас черви поїли, каторжні!