Увіходе Федір.
Вихід ІV
Федір. Здрастуй, Химко! Де Іван?
Xимка (понуро). Тобі краще знати… Ти ж за ним, як та тінь, усюди блукаєш; чого ж ти мене питаєш?
Федір. Гріх слова сказати: товариш он мне бил, пока работали вмєсті.
Xимка. А тепер?
Федір. Тепер Іван позбился своєї тіні.
Xимка. Як саме?
Федір. Так. Цєлий тиждень не ходил на роботу. Майстер переказував: как через тиждень не появиться – розсчот дам. Я говорил Іванові.
Xимка (злякано). Ну?
Федір. Он только рукою махнул!.. Сегодня на его место прийняли другого… А жаль – добрий товариш бил!
Xимка. Ще мало горя Химці! На – ще!.. Побила мене лиха та нещасна година!.. А його запитаєш: де був? то тільки й речі: на роботі… Де ж він буває?
Федір. А я почом знаю?
Xимка (чуло) Федоре! ти товариш його… Скажи йому, як товариш, порай йому, як брат рідний, – хай він кине безпутне життя. Хай, поки ще сам був, – дурив світом; а тепер – пора ж і остепенитись, пора і за розум узятись!.. Невже отак цілий вік свій волочитись?… Федоре, голубе мій! прошу тебе, молю тебе.
Федір (зітхнувши). Ех! Жаль мені тебя.
Xимка. А коли жаль, то й послухайся: уговорюй його. Мені треба з дому піти… Панич переказував, щоб прийшла взяти білльо помити… Треба піти. А ти посидь у хаті… Може, Іван надійде, то побалакай з ним… Побалакаєш?
Федір. Што с тобою делать? Скажу вже ему… Не знаю, чи послухається?
Xимка. А ти товчи. Щоразу одно товчи… Може, й послухається. Прощай до якого часу, я не забарюся. (Виходе).
Вихід V
Федір. Товчи! Што ти стовчеш у дирявій ступі? Не такой Іван человек… Женитися ему не треба б било. Нашто ему било женитися? Только глаза завязал Химці! А шкода… Славная она людина. Только не пара Іванові… ні, не пара. Ему не нада жени. Нашто она ему?… Сегодня поігрался с одной, завтра – с другой, – метеликом, значить, дело!.. Ну, ему, значить, і соответствующей подруги нада. А Химка не то… Ех, жаль мені Химки!.. Ну, і вєзьот же ему; чорт его знает, чего ему так везьот… Вот примерно я: залицяєшся до девушки – не берет, а Іван прищол, глазком накинул – сразу кришка!.. Шкода Химки; право, жаль – не задля Івана вона…
Увіходе Іван Дивиться на Федора, узявшись у боки.
Вихід VI
Іван. Чиста?
Федір. Чиста. На твоє мєсто сегодні другого приняли.
Іван. Начхать! Світ не клином сойшовся; і в другом мєсті робота знайдеться. Нєчего за нею бєгать; она сама за тобою прибіжить.
Федір. А як не прибіжить, то как?
Іван. Начхать!.. Жінка на то є; пускай кормить, поки знайдеться мєсто.
Федір (несміла). Ти не жалієш своєї жінки.
Іван. Розмазня!
Федір. Хто розмазня?
Іван. Ти!.. Чаво мені її жалувати? Разве она мені нужна?
Федір. Нашто ж ти женился?
Іван. То-то й є, што розмазня… Нашто я женился? А што с того, што я женился? Учора женился, сегодня – розженился… Хто мене присилує с нею жити?
Федір. А как знайдеться такая управа?
Іван. Какая управа?… Подамся в другую губернію, – от і свищи та іщи меня!.. Нет такой управи.
Федір. Та ти ж вінчался?
Іван. Ну што ж с того, што вінчался?… Нужно било – повінчался, а потребується – розвінчаюся.
Федір. Хто ж тебе розвінча?
Іван. А нашто мне розвінчуваться? Я і женатий, как не женатий: сегодні – здесь, а завтра – там… Про меня – де хатка, там і паніматка; де нас шанують – там ми і вродились… Начхать на все, да і только!
Федір. Воно то так… Только Химка больно горює.
Іван. Ну, я так і знав!.. Видно, розпустила слинки перед тобою, от ти й розкис.
Федір. Чаво розкис?… Вона мені нічаво не говорила, а я так… сам помічаю.
Іван. Сам помічаєш? А помічаєш ти, што не сльози та слинки її мені нужни… Гори передо мною, по шнуру ходи! Ото по мені. А вона слізьми долужаєть.
Федір. Вона тебе оченно любить.
Іван. І пускай собі любить; то єйо дєло… Любить, а деньжат, небойсь, не даєть.