Іван. Єщо й как!.. Го-го-го-го!
Убіга Химка, засапавшись, з книжкою у руках.
Вихід ХІ
Xимка (даючи Іванові книжку). На, на! Ось вона – наша хата! Ось!
Іван. Што ж ето такоє?
Xимка. Хіба не бачиш? Книжка! Книжка на 600 рублів… Прибігла я до панича, як божевільна, як тороплена, задихаючись, благаю його мерщій віддати книжку мені. – Нащо? – питає він. – Хату, кажу, купуємо; купуємо хату собі! Подумайте, кажу: свою хату будемо мати!.. А він якось чудно глянув на мене, та, нічого не кажучи, пішов у другу хату та й виносе книжку. – На, – каже, – боже тобі поможи!.. Як стріла та, помчалася я з цією книжкою до тебе, мій голубе. Бери її та мерщій кінчай діло за хату.
Іван (узявши книжку, розгляди її). Што ж ето такоє? Ето ж не деньгі.
Xимка. Як не гроші? Панич казав, що по цій книжці зразу у банці видадуть гроші.
Іван. Да, как би не так! Тут, брат, нада с кимсь тямучим побалакать. У мене єсть знайомий аблокат. Надо пойтить до єго; он знаєть, как ето дело оборудовать. Ти обожди, я сейчас возворочуся. (Хова книжку у кишеню і береться за шапку).
Xимка. Тільки не барися, Іване. Поки вечерю зварю, щоб ти і дома був.
Іван. Чого мне с ним там насиживать? Я сейчас. Только побесєдую і возворочуся.
Xимка. Вертайся, Іване; вертайся, мій голубе! Повечеряємо та побалакаємо удвох, як то ми будемо на свойому добрі хазяїнувати. Ти не повіриш, яка я рада, що ми будемо свій захист мати. Землі під собою не чую, така я рада!
Іван. Розумієтця, хорошо своє імєть. Прощавай же, дожидайся мене! (Виходячи, набік). Хорошо, што книжку віддала, – дожидайся тепер! Нада забіжать по Федора. Взять єго з собою, штоби он часом здесь раньше, чем нада, бучі не збив. (Виходе).
Вихід ХІІ
Xимка. Ох, аж у мене все тіло тремтить, а серце – як не вискоче, – така я рада! Спасибі ж тобі, милосердний боже, що ти зглянувся на мене та на мої сльози, гіркі і повернув думки Іванові на добрий шлях, привернув його серце до мого. Додержуй же його, господи, і далі на сьому шляху; підкріпи його розум добрий, захисти від усього лихого, натхни в його душу віру до мене, до мого щирого кохання! А я, господи, поки й віку мого, буду молитись тобі і дякувати за твоє велике милосердя до мене!
Заслона пада
– СПРАВА П'ЯТА —
Постанова четвертої справи.
Вихід І
Xимка (сумна сидить край столу). От уже третій день минув, як його немає. Як віддала йому книжку на гроші, то тільки й бачила його! Скрився, як кажуть, – очима й плечима. А казав: зараз вернуся… Та й досі той зараз не скінчився. Третій день жду його і вже не стає моєї мочі його дожидати… Та невже ж ото була брехня одна, що він три дні тому назад плескав мені? Невже ж він дурив мене? Невже ж йому потрібні були тільки мої гроші?… Та він же їх не візьме без мене! Панич казав, що ті гроші тільки одній мені відда[ду]ть, а більше нікому… Де ж йому скриватися, чого ж його скриватися? Хіба, може, не приведи господи, книжку де загубив? Ох, моя матінко рідна! Що ж його робити тоді?
Увіходе Палажка.
Вихід ІІ
Палажка. Здорова, Химо! Сумуєш одна?
Xимка. Сумую. Та як його й не сумувати?
Палажка. Бо дурна. Наплювала б на бісового волоцюгу, та й годі… Он учора бачила його – п'яніше самої горілки! Злигався з Фенькою та по трахтирах і сновигають.
Xимка (кинувшись). З Фенькою? по трахтирах?… Де? у якому?… Тіточко, голубочко! Скажіть, у якому… Я зараз піду.
Палажка. Куди? Щоб зуби повибивав або в'язи скрутив?… Одно мені дивно: за що він гуляє, за що отій Феньці подарунки справля? Он, кажуть, так катеринками і сипле!
Xимка. Якими катеринками?
Палажка. Якими? Хіба не знаєш? Сторубльову бумажку катеринкою зовуть. Там, либонь, цариця Катерина намальована. Через те і бумажка зоветься катеринкою.
Xимка (злякано). То у його гроші є? Ви самі бачили?
Палажка. Я не бачила, а люди казали. Одну, кажуть, Феньці дав.
Xимка (плаче). Боже мій, боже! То ж він на мої гуляє… Обдурив мене, обшахрав!.. Панич наскладав мені, а він цуциком підбіг – хату купувати. Я й віддала.
Палажка. Так он воно що! Та й пришелепувата ти, Химо, не во гнів тобі кажучи. Ти ж би хоч людей попиталася, чи можна отому шибеникові до рук гроші давати?
Xимка. Я йому грошей не давала. Я йому книжку дала… А панич казав, що по тій книжці тільки мені одній можна гроші получити.