Ївга. З города виїхав?
Xимка. Не знаю… Не бачила його. Кажуть: по шинках хиляється.
Ївга. То я б його не розшукала? Та я б його, бісового сина, і під землею знайшла! Я б з його оті гроші видрала разом з його ненажерливими очима!
Палажка. Шукай вітра в полі! Що з рук упустила – попрощайся з тим навіки.
Грицько. Ні, тітко, се ви не резон кажете, Ївга правду говоре. Його треба розшукати та допитатися, де він дів гроші? Ви знаєте, де він?
Палажка. Отут недалечко у трахтирі гуляв.
Грицько. То ходімо усі разом.
Ївга. Ходімо. Я перша хоч за чуба його почублю.
Палажка. Про мене – ходімо. Може, хоч чужих людей посоромиться та віддасть те, що не прогайнував. (Збираються іти).
Одарка (рішуче). Стійте! Не ходіте… Не набирайтеся більшого сорому.
Грицько. Якого сорому?
Одарка. Що то за гроші? Як вони їй досталися?
Xимка. Мамочко, не вкоряйте мене! (Плаче).
Грицько. Овва, кумо! Яка ти горда та пишна. А небійсь, оті гроші, коли не тобі, то твоїй дочці здалися б про чорний день.
Одарка. Хай вони пропадом пропадуть, оті кляті гроші, що ними куплено сором моєї дитини!
Ївга. Та що ви, тіточко!
Грицько. Ой, не бришкай, Одарко, і не гніви бога. Хіба твоя дочка крала оті гроші чи грабувала?
Одарка. А досталися вони їй як? За що досталися?
Грицько. За що? Про те вона та бог знає. То гріх її, не нам його судити. Багато тепер вашого брата на світі повелося, що отак повинні спокутувати гріхи свої.
Ївга. Правда, Грицьку, твоя свята правдонька! Багато нашого брата на світі карається. Якби за се вішати, то й дерева б у лісі недостало. (До Палажки, усміхаючись). От би і мене треба разів з десять повісити.
Палажка. Та годі вам. Чого в світі не бува?
Ївга. Грішні… Ну сказано: усі грішні!.. Нащо мала комашина, та й та не без гріха.
Грицько. Не сквернослов, Ївго! Пожалій хоч нещасної Хими. Ти бач – якими вона одлива?
Xимка (рішуче). Ні, не хочу плакати, не буду!.. Ходімо всі та найдемо клятого. Я йому прилюдно у вічі наплюю та й хай він буде трижди проклятий від мене.
Ївга. От і гаразд, Химо. Отак би й давно. Хай він буде трижди проклятий!
Грицько. Ні, дочко, так не годиться. Розказати йому – усю правду розкажи, а проклинати його – обережися. Не тобі його карати. Якщо він провинився перед тобою, то бог його за те скарає… Ходімо.
Палажка. Стійте. Здається, його голос чутно.
Іван (за коном охриплим з перепою голосом співає):
Фенько! Я дав тобі катеринку! Кажи: дав? Танцюй! Пойдем до нашої тонкослізки, покажи їй, как нада нашого брата любить… Колесом ходи кругом міня! Чула? колесом!
Чутно гру на гармонії. Через який час увіходе, танцюючи і приграючи на гармонії, Іван, за ним, стрибаючи, п'яна Фенька.
Вихід ІV
Фенька (плещучи в долошки):
Іван (забачивши людей, дивуючись). Глянь… гості!.. Дядюшка – Григорій Павлович!.. Тьотушка – Ївга Кукуріковна.
Ївга. Трясця тобі! Карповна.
Іван. Тьотка – Пелагея Карповна… Тьфу! Все тьотушками насадило!.. А-а… і матушка?… Одарія… То, бач, теща… (Набік). Чорт тьощу приньос! чорт тьощу приньос!.. Тьфу! тьфу! (До Грицька). А я, значить, ето… сірка, значить, смикнули за хвост! (П'яно усміхається).
Фенька. Грай! а то гармонію порву!.. Ух, ух, ух, ух! (Танцює).
Іван. Стой! Дай поштеніє отдать чесній компанії. Наше вам. (Кланяється). Жінко! што же ти не вітаєш гостей!
Xимка (вискакуючи уперед). Не зови мене жінкою. Я не жінка тобі, а ти мені не чоловік!.. Ти мошенник!., злодюга!., гроші мої украв! Ти…
Грицько (одводячи Химку). Стій, Химо, стій. Дай я з ним побалакаю.
Ївга. Та що на його дивитись? За чуба його, Химко! А то що за преподобниця з ним? Ану, я її за кучері піймаю. (Поривається до Феньки).
Фенька (беручись у боки, гордо). Короткії руки! короткії руки!
Одарка (з плачем до Івана). Що це ти робиш, клятий, з моєю нещасною дитиною?
Грицько. Замовчте усі. Замовчте, кажу! Ївго, Одарко! Не сучіться.