Палажка. А від того, що у неї є той, за ким вона повинна ходити.
Іван. Што с того, што єсть? І пускай себе ходить, а до меня вийдеть на беседу.
Палажка. На яку бісову беседу? Задля чого?
Фенька (регоче). Загорелось побеседовать – вот як!
Іван (сердито). Да не кавкай, жаба! Не до тебе говорять.
Фенька. Ага, запала в глаз запороха?
Іван (до Палажки). Как задля чого?… В глаза ясния посмотреть, слово любезное з сахарних уст услишать.
Палажка. Облиш, парубче, на чужих дивитися та до їх залицятися! Хіба ти, як путній, топчешся біля неї? Так – аби її з розуму звести та ще більшого їй лиха заподіяти.
Іван. А почом ви знаєте, как я топчуся? Может бить, я добриє намєри имею.
Палажка. Видко по другим, які.
Іван. Ех, тьотушка! ви не вірите мені. А от вам Христом-богом забожуся, што єщо мені ні одна так дєвушка не правилася, як Хима.
Фенька. Красавиця писаная! Только борошно з лиця сиплеться!
Палажка. Ну, що з того, що вона тобі наравиться? Я йому кажу, що не личить тобі до неї залицятися, щоб не наробив їй більшого лиха, а він одно стовбичить: наравиться! наравиться!
Іван. Да якого ж я їй лиха заподєю? Посмотрю только, глаза порадую.
Палажка. Паси їх на других.
Іван (зітхнувши). Як ее увідєл – всех забил… Не желаю на других смотреть да і только! (Помовчавши). Вірите: скус ко всему пропал!.. Сьогодня в трахтирі седю, а она перед глазами так і стоїть, так і вертиться.
Палажка (зітхнувши). Так до серця пристала?
Іван (махнувши рукою). Вон как!
Фенька (регоче). Как шевська смола до кожуха!
Іван (чуло). Тьотушка! викличте… Благодєтельниця моя!
Палажка (підводячись). Та піти вже! Нічого з тобою робити. (Жартівливо). Ще, бува, згориш.
Іван. Істинно говорю, што згорю, потому – огнем отут печот меня. (Указує на груди).
Палажка виходе.
Вихід ІІІ
Фенька (злюче). Іване! Я тобі навсправжки говорю: не впадай ти возлі Химки, бо…
Іван (призро). Бо што?
Фенька. Я тобі дешпоту нароблю!
Іван. Короткія руки імеєш.
Фенька. Позичу у тих, в кого вони довгі.
Іван. Страхай других, а не меня. Видали ми види!
Фенька. Оже таких не видал, как увидиш. Вот тобі хрест! – і тобі і їй глаза видеру!
Іван (насмішкувато). Заживьоть! (Почина грати на гармонії).
Федір. Та хоч грай, може, веселіш буде; а то – засну… Отут біля провалля звалюся та й засну.
Фенька (чуло). Іване! прошу тебе… Разве ти забил? Ніхто тебе так не любил и любить не будеть, як я.
Іван. Одв'яжись, навіжена! Обридла!
Фенька (грізно). Обридла?… Ну, знай же, Іване, што ето тобі так не пройдьоть!
Увіходе Палажка.
Вихід ІV
Іван (углядівши Палажку). А што, тьотушка? Кликнули?
Палажка. Не можна вийти. У панича зібралися гості, треба у хаті бути.
Іван (злюче). А штоб їх нельогкая взяла!
Федір. Та грай, а то гармонію порву!
Іван зо зла почина грати до танців. Федір, почувши, почав танцювати, придержуючись руками за перила. Палажка регоче. З двору чутно веселий голос Химчин: «Хтось там грає! хтось там грає!..».
Вибіга Xимка і здивована на хвіртці стала.
Вихід V
Xима. Бач, тут у їх весело. Музика своя!
Іван (схопившись). Моє поштеніє, Хима… Хима Івановна.
Xима. А ти почім знаєш, що я Івановна.
Іван. Ну, не Івановна – Петровна… разві не все одно? По батюшки якось уштивіє.
Федір. Та грай! што ж ти перестал грати?
Палажка (регоче). О, щоб вас, чудодії! Грай уже, бо твій товариш тільки що налагодився танцювати.
Іван. Подождьоть.
Федір (побачивши Химу). Знову пристал до когось… От, подлипало! Хто ж ето такой? Што-то не по знаку. (Переходить через улицю. Задивившись на Химку). А-а…
Хима (жартівливо). Чого ти на мене витріщився, неначе з'їсти хочеш?
Федір. Потому, значить… антик! Іване! Што ето за девушка? Заграй, ми с ней потанцюємо.
Іван (сердито). На сторону! Не приставай, бо…
Федір. Бо што?