Фенька (зло регоче), От єщо дуеля будеть!
Іван. Зуби цілі?
Федір. До одного… Разві я што?
Іван. Ну й не приставай… Не с тобой говорять!
Федір. Не со мной?… Ну… ну, так пайдьом в трахтир!
Палажка. Та що це ти, Іване, такий злючий сьогодні?
Фенька (регоче). На мозолю наступили!
Х и м а. І справді: чого се ти на парубка наскіпався? Що він зробив тобі таке?
Іван. А то, што залил очі… не лізь другим в глаза!
Фенька. Боїться, штоби голубонька другим в руки не порхнула!
Xимка (неймовірно глянувши на Феньку). Що це у вас таке?… Я думала у їх весело… музика… а вони – гризуться. Коли так, то я й піду від вас.
Фенька С богом, Парасю!
Іван. Ні, ні… стой… не ходи. Ворочай назад!
Xимка (жартівливо до Йвана). А ти ж заграєш… Щоб я з ним (указує на Федора) потанцювала?
Іван. Хоч?
Xимка (весело). Страх люблю танці!
Фенька. Больше, чем паничов?
Палажка (до Феньки). Та чого ти сичиш? Хай молоді бавляться.
Фенька (призро глянувши на Химку). Молоді? Пасок с тридцять с'єла!
Іван почина грати, а Химка, дивлячись на Федора, притупує ногою і поводе плечем.
Xимка. Що ж ти, парубче, не починаєш?
Федір (глянувши на Йвана, чи не сердиться, до Химки). Заривай, заривай!
Химка почина пританцьовувати.
Фенька. Как сорока, – стрибу, стрибу!
Федір. Грай дрібніше!
Почина танцювати. Спершу уривками, дуже гупотячи ногами, тоді як Химка до його наближається, а далі все дрібніше та дрібніше, аж поки не пішов навприсядки. Химка кругом його, мов пава, пливе, а він, наче м'яч той, по землі качається, гопака оддирає. Тільки що розтанцювались, як у відчинене вікно почувся охриплий викрик паничів: «Химо! Химо-о!».
Xимка (кинувшись у хвіртку). Тіточко! скажіть, що мене тут немає. (З-за хвіртки). Хлопці, у суботу панича не буде дома – на лови збирається. Приходьте в суботу увечері… тільки з гармонією… Оттоді ми потанцюємо! І ви ж будете, тіточко? і ти прийдеш, Фенько?… Погуляємо!
Знову голос паничів з-за вікна: «Химко! Химко-о!» Химка утікає у двір.
Палажка (до панича). Та її тут немає. Ось я піду пошукаю у дворі.
Устає і виходе. На її місце сідає Федір, ледве духа переводячи.
Вихід VI
Федір. Хху!., хоч спочити.
Фенька. Іване! Знову кажу тобі: не приставай ти до Химки, бо дешпоту нароблю!
Іван (гидливо). Ти?
Фенька. Я… Великим богом забожуся!
Іван (призро). Так бог тебе, дурної, і послухаєть! Остогидла ти мені… от што я тобі скажу!.. Ходімо, Федоре.
Федір (радо). У трахтир? Пайдьом, брат! Нада подкрепиться!
Береться Іванові за плече, і йдуть улицею. Іван стиха грає.
Ну, уж і девушка!.. Ловкая девушка… антик!.. Хто она будеть?
Окриваються за переулок.
Вихід VII
Фенька (одна). Остогидла!., остогидла… Ах, будь тричі распроклята твоя мать, не отечеський ти син!.. Я йому остогидла?… Не отищеться у моєму серці не переболевшего места за тобой, растреклятий син, а він говорить – остогидла?! Ах, горькая наша дівичеська участь!.. Одначе я тебе отій танцюристій содержанці так сплоха не попущу… Ні – не попущу… Ти знаєш мене доброю, узнай же, какая биваю я злая!
На крильці з другого боку дому появляється панич.
Вихід VIII
Панич. Тут Химки не було? Де Химка?
Фенька, Її тутича не било.
Панич. А то ж хто грав та танцював?
Фенька. То знакомив кавалери приходили.
Панич (перекривляючи). Кавалери!.. Які кавалери? може, хлопці?
Фенька. Пущай по-вашому хлопці… А все ж і хлопці кавалери.
Панич. Чиї ж то знакомі: твої чи Химчині?
Фенька. Можеть, і Химчині… почом я знаю? Вам больше должно бить ізвєсно, с кем она знакомство імєєть.
Панич. А ти не знаєш?
Фенька. Мені мало надобності других берегти!
Панич (сам до себе). Та де ж це, справді, Химка? І в дворі гукав – не чутно, і тут – немає.
Фенька. Можеть, за кавалерами побіжала… Ви смотрітє за ней: в тихом болоті черті водяться!
Панич. Може, вона в кухні з Палажкою?
Фенька. Можеть, і с Палажкою… Палажка сейчас у двор пішла.
Панич (набік). Балуватись почала уже Химка… пора, пора з рук спустити… А все ж треба піти пошукати. (Проходе поз Феньку у двір).