Палажка. Ті-і!.. об чім турбуєшся? Хіба ти заміж не мусиш вийти?
Xимка. За кого? Хто мене візьме таку?
Палажка. Яку? Якби в тебе не було нічого або дітвора тебе обсіла, то то так! А то тільки моргни, – перший хазяйський син тебе візьме!
Xимка. А потім буде докоряти та паничем очі вибивати?
Палажка. А трясці не хоче? Хіба він сліпий, що не бачитиме, кого бере? Чого ж йому докоряти? Можна йому й одказати, бачили, мов, очі, що купували!
Xимка. Та все, тіточко, не гаразд. Краще, якби все було як слід.
Палажка. То, може, у вас там по селах ще придержуються цього звичаю, а у нас, у городі – уже про його й думати забули. Хіба мало усяких береться, та й живуть собі, та ще як гарно живуть!
Xимка (задумано). Ох, тіточко! Як ви мене звеселили своєю розмовою… дух мій угору підняли… Ще, значить, наша доля не вмирала?
Палажка. А ти думаєш, умерла? Облиш журиться!
Xимка (весело). Му, тепер же хай ідуть наші гості, – от яка буду весела!
Палажка. Веселись. Одно тільки пораю тобі: не дуже ти вбивай на того красня – Івана, – то непутяща людина: добра він тобі не принесе, а тільки зіб'є з пантелику.
Xимка. Та вже ж як заграє, то потанцювати можна?
Палажка (усміхнувшись). Можна… Чому не потанцювати? Танцюй, та тільки розуму не протанцюй!
Xимка (весело). А дзуски не хоче?… Я, тіточко, тільки потанцюю… Ну і люблю ж я ті танці, он як – люблю! А ви самі знаєте, коли мені доводиться танцювати? (Кинувшись). Що ж се я? Забалакалася з вами та й не туди, що самовар зовсім погас. (Хапається за самовар). Я, тіточко, зараз; тільки доллю та розведу самовар… минуточкою… Бо як прийдуть наші гості, а тут і самовара нема. Що вони скажуть? Ото, скажуть, хазяйка!.. Я зараз… минуточкою! (Виходе з самоваром).
Вихід ІІ
Палажка (журливо). Дитина, зовсім дитина… Весело й слухати, як вона щебече: тут плаче, тут і сміється – все разом… Отак і мені колись було за мого молодого часу. Наче живий, він устав передо мною, як вона розказувала про себе… І дивно: так само кинула батька і матір, як от і вона… Повіяла в чужу сторону за другим, думаючи того химерного щастя до себе залучити… А де воно, те щастя?… Розвіялося димом по чужому полю!.. На кого всі надії складала, той обдурив, кинувши одну між чужими людьми з малою дитиною… Та й тією господь не дав очей нарадувати: до году не дожило – померло… Зосталася я одна, на весь вік одна… чужою наймичкою, чужим попихачем… Як буду вмирати, то нікому буде і очей закрити, якщо не знайдеться яка чужа добра душа!.. Ох, краще про се не думати. Живи, як живеться… Видно, така вже божа воля та наша нещасна доля! (Зажурилася).
Вихід ІІІ
Xимка (убіга). От я і вже, справилася. А ви, тіточко, сумуєте?
Палажка. Та так… Зосталася одна та й задумалася.
Xимка. Не сумуйте, тіточко. Ударимо лихом об землю! От прийдуть наші гості, погуляємо!
Палажка. Гуляй уже ти, молода; а я своє одгуляла.
Xимка. Я, тіточко, качку спекла, закуски, що позоставались тоді, як у панича були гості, – припасла… Пляшку вина сховала, доброго вина! Закусимо, вип'ємо, потанцюємо!.. Ви не повірите, яка я після вашої розмови стала весела, – наче гора з плечей звалилася! Так би, здається, і пішла в танок, якби було з ким, і без музики танцювала б!.. І сама не знаю, чого це мені так стало весело?… Видно, не перед добром.
Чутно за коном гру на гармонію. Химка кинулась.
О-о… чуєте! Ідуть! ідуть!.. (Вибігла з хати).
Вихід ІV
Палажка (сумно). Ох, гуляй і веселися, поки ще молода та журба тебе кругом не опанувала!
Голос Феньчин за коном. Ідіть, ідіть… Там уже давно вас ожидають, од нетерпєнія аж губи кусають.
Голос Химчин. Гармонію принесли?
Голос Іванів. Ось вона!
Голос Химчин. То коли так, жалуйте, просимо у хату.
Увіходе Химка, за нею – Іван з гармонією, за Іваном – Федір.
Вихід V
Іван. А єслі би, значить, без гармонії, то поворочай спиною назад?
Xимка. Атож!
Іван. Доброго здоров'я, тьотушка, Пелагея Кондратьєвна.
Палажка. Здоров, тітчин п[л]еміннику, коли в тебе була тітка.
Федір. Здрастуйте, тьотушка… Та у його как тих тьотушок, то і не полічити; родной только нету.
Іван. Нашто мне родния, когда і чужія жалуют? Вот одна только Пелагея Кондратьєвна завсегда протів меня ідьоть.