Палажка. Не йду я ніколи ні про[ти] тебе, ні за тебе.
Xимка. Та годі вам… Ти, Іване, завжди почнеш змагатися. Краще сідайте, а я зараз самовар унесу.
Федір. Ехто можно. (Сіда).
Xимка (наткнувшись на Феньку, що стояла за Дверима і підслухувала). Ох, господи! Се ти, Фенько? Як ти мене злякала.
Фенька (за дверима). Можна до вашої компанії пристати?
Xимка. Та я ж тебе давно прохала. Іди, – у гурті веселіше буде.
Фенька увіходе, а Химка виходе.
Вихід VI
Іван (набік). Треба чорта хату холодити! (До Палажки, сідаючи біля неї). Ви кажете, што ні за меня, ні проти меня… безразлично… Ето і будеть то, што я говорил: не жалуєте меня.
Палажка. Хай тебе рідна мати жалує.
Іван. Не било отродясь.
Фенька. Вот і я до вас прийшла. Здрастуйте.
Федір. Моє поштеніє. (Протягує їй руку).
Фенька (не подаючи руки). До тебя і речь? Пойди, умойся!.. Я до тьотушки прийшла. (Сіда біля Палажки).
Палажка (до Івана). Що ж, ти без матері родився?
Іван (жартовливо). Без нея… Бабушка в бур'яні поймала.
Палажка (до Феньки). Дивись, яких зразу в мене племінників та племінниць набралося! І той гука: тьотушка! й друга потріпує: тьотушка! Яка я вам тьотушка? Палажка, та й годі.
Іван. Так не уштиво.
Федір. Уштивіє: тьотушка.
Палажка. О-о, ще й третій племінничок знайшовся? Тю-тю на вас!
Федір (до Феньки). А ви што ж меня, мамзель, зобидили?
Фенька. Не чіпляйтеся, мусью, бо очі заплюю!
Федір. Видиш, ви какі? Не тронь меня! (Сідає біля Івана).
Фенька. Такіє і єсть.
Зривається іти і знову трохи не спіткнулася на Химку, що вносе кип'ячий самовар.
Xимка. Стій, стій! Самовар. (Станове самовар на стіл). Куди ж се ти? Зараз будемо чай пити.
Фенька. Пейте без меня. (Виходе).
Вихід VII
Xимка. Що це з нею таке? Прохала ще вдень прийти – не прийшла. А це забігла, та зразу й вилетіла.
Іван. Дрок укусив… Такая єсть лошадиная муха, дрок називається! (Регоче).
Палажка. Чи не ти, бува, його з собою приніс?
Федір. Ужасть сердитая! Руки не подала… Как тигрица лютая!
Іван. І без нея обойдемся… Єще веселеє будеть.
Фенька (за дверима). А я на ваше безголов'я сейчас возворощуся. Пойду только довідаюся, чи все благополушно у господ, та сейчас і возворощуся.
Xимка. Вертайся, Фенько, вертайся, сестрице! Я зараз чаю наллю. (Почина поратися біля чаю).
Іван. І зачєм ви ее, Хима Івановна, напрохуєте?
Федір. Только помісь одна!
Палажка. Що то воно за «помісь» таке?
Федір (сплюнувши). Мішать, значить, будеть нашому веселому собранію.
Палажка. Ось не верзи ти чортибатьказна-що своїм повстяним язиком! Говори, як тебе змалку учили говорити; а то: помісь!
Федір. Змалку по-мужицькому я говорил.
Палажка. А тепер по якому?
Федір (дивлячись на Івана). Тепер…
Іван. Ето, значить, у нас серед майстров на железной дороге допускається… вольная беседа… Ну, хто-небудь там што-небудь своє і ізмислить… Примірко: помісь… Посміються, значить, значала, а потім і всі починають так говорить.
Палажка. Не по-людському?
Іван. Зачем не по-людському?
Федір. Ми более все по-благородному.
Палажка. По якому ж воно благородному, коли тебе ні простий, ні благородний не пойме?
Федір. Конешно, простой не поймьоть, потому што он по-благородному не знаєть.
Xимка (подаючи чай). Просю покорно. Вип'ємо, тіточко, і ми з вами?
Палажка. Та про мене, то вже й буде. Скільки ми до сього випили?
Xимка. Скілько там випили? Чашечку-другу, та и усе… То ж воно коли було?
Палажка. Та налий уже, ще одну вип'ю.
Xимка (наливши, подає). От же Фенька не вертається. Так її і чай прохолоне. Хоч накрити. (Накрива блюдцем).
Іван. Ей больше і следуєть з ледком; а нам… з ромком! Правда, Федоре?
Федір. Хорош чай з ромком!.. Пам'ятаєш, Іване, как ми пили в послєдній раз у Гершка?… Уж проклятий Гершко! Єжелі, значить, захочеть догодить… Поднесеть такого… Аромат – так і ідьоть, а шмелі зразу у голові загудуть, как той американський паровоз!