І головний біль покинув Сьюзен. Вона почувалася добре. Почувалася нормально. Вона не розуміла, як їй удалося зупинити себе, але це не мало значення. Вона обернулася до Рут, і в цю мить вона любила Рут як власну доньку.
Рут посміхалася до Сьюзен.
– Я казала, що все буде гаразд.
– Так! Так!
– Я маю дар, – сказала Рут. – Мене мама навчила.
Дивно, як швидко нудота повернулася. І сухість у роті. І цей біль.
Рут прихилилася до Сьюзен і ніжно зашепотіла їй на вухо.
– Я захищаю клоунів, – сказала вона.
Тепер, закінчивши жонглювати, клоун Флік продовжував свій виступ: він грав на укулеле, кілька разів упав. Він був не дуже вправний, але боввану начебто сподобалося – і принаймні він не помер.
– Люблю цирки, – сказав Ґреґ під час фінальних аплодисментів. – Гадаю, нам варто ще як-небудь сходити в цирк!
VII
Коли вони йшли із цирку, буря вже вщухла. Надворі ще дрібно дощило, але легка мжичка освіжувала й заспокоювала обличчя Сьюзен. І їй хотілося так і залишатися на вулиці і насолоджуватися цим без кінця.
– Треба їхати додому, – сказав Ґреґ. – Ходімо. Рут уже час бути в ліжку.
Тож вони поїхали.
Щойно вони повернулися додому, Сьюзен піднялася в спальню, зачинила двері й сиділа в темряві. Вона закликала привидів з’явитися. Ті не відгукнулися.
Нарешті у двері постукали.
– Іди геть, – відповіла Сьюзен.
До кімнати увійшла Рут.
– Не вмикай світло, – сказала Сьюзен.
– У тебе болить голова?
Сьюзен не відповіла.
– Я знаю, що болить. Головний біль нестерпний, коли сила виявляється замкненою всередині й не може вивільнитися. У мами часто бували напади жахливого болю. Але він вщухне. Обіцяю тобі. Ти будеш в порядку.
– Ти маєш дар, – тупо повторила Сьюзен.
– Ось чому я потрібна була мамі. Щоб не давати їй заходити дуже далеко.
– Як щодо мене? Як щодо мого дару?
І Рут відповіла:
– Не знаю.
– Лягай-но спати, – наказала Сьюзен. Навіть тепер вона докладала великих зусиль, аби це звучало без злості.
Рут зачинила за собою двері.
Сьюзен знову закликала привидів.
– Чи це взагалі була я? – гукала вона. – Це я вас убила? Чи то весь час була моя чортова сестриця?
Але привиди не відповідали. Може, були зайняті, а може, вважали, що вона не варта подальшого клопоту.
Коли Ґреґ заснув поряд із нею, Сьюзен підвелася, спустилася вниз і сіла на кухні. Зробила собі горнятко чаю, а коли згадала про нього, то змусила себе випити його.
– Гей, – сказав Ґреґ. Вона не чула, як він спустився. Він позіхав. – Повертайся в ліжко.
– Я більше не хочу бачити її тут, – сказала Сьюзен.
– Кого не хочеш бачити? – не зрозумів Ґреґ. Але він знав, мав знати.
Він сів поряд із нею.
– Що сталося? – спитав він. – Усе ж так добре. Гей, Сьюзі, подивися на мене.
– Я хочу, щоб уже завтра вранці її не було в моєму домі.
– Ти не можеш. Сьюзі. Ти що, жартуєш? Сьюз. Гей.
– Я гадала, що в мені є щось особливе, – промовила Сьюзен.
Ґреґ не знав, що сказати на це.
– Уранці вона їде, – сказала Сьюзен. – Зрозуміло? Мені байдуже, куди. Мені вона тут не потрібна.
– Ти ж знаєш, що це неможливо.
– Ні. Справді, не знаю. Обирати тобі. Або вона, або я.
Він приголомшено дивився на неї. Вона втомилася від його прискіпливого погляду – він навіть не вмів дивитися як слід, не здатен був на такий самий виразний погляд, як і вона. Чи принаймні так вона думала. Так вважала. Але він дедалі дивився, і вона вирішила заплющити очі, аби більше не бачити на собі його прискіпливого погляду.
– Ґреґу, – сказала вона. – Ти знаєш, що я кохаю тебе.
– Так.
– Просто не дуже сильно.
Він сидів із нею деякий час, у якусь мить навіть узяв її за руку, і вона не опиралася. Але нарешті він відпустив її, а за мить підвівся, а ще за мить повернувся до ліжка. Вона прислухалася до того, як за ним зачинилися двері, і відчула себе зовсім самотньою.
Вона рушила нагору. До спальні Рут.
Рут спала з увімкненим нічником. Її обличчя було спокійне. Вона усміхалася.
Сьюзен стала над нею. Вона хотіла розбудити дівчинку. І водночас не хотіла її будити. Біль був настільки нестерпним, що все пливло перед її очима. У роті було сухо, наче в пустелі. Горло стискало від нудоти.