Томас Райт зайняв позицію неподалік від неї, коли вони обидва протиснулися крізь подвійні двері. Він стиснув її плече й прошепотів:
– Будь мужнім, юначе.
Вона рушила вперед, прямуючи до призначеної відправної точки на Коммершіал-роуд. Райт знайде собі місце у провулку чи в затемненій арці, і триматиме її в полі зору. Кіт не заздрила Воткінзу, чиїм напарником призначили Ейрдейла – юнак ішов, низько схиливши голову, і вона бачила, як ворушилися губи громила поряд з ним, вивергаючи патьоки жовчі. Вона відвернулася, викинувши думки про Ейрдейла з голови, і цілеспрямовано рушила назустріч ночі.
Вона простояла на розі лише кілька хвилин, лише кілька хвилин, перш ніж із сутінкового туману вийшла Мері Енн Келлі.
– Ти надто гарненька, надто свіжа і зовсім не здаєшся наляканою, як належить новому м’ясу.
– Я достатньо налякана, можеш мені повірити, – буркнула Кіт. Келлі розсміялася.
– Лише ідіот до тебе підійде, такої чистенької та охайної! – Жінка невимушено притулилася до цегляної стіни, вдивляючись у простір перед ними, і вела далі: – Чоловіки, що бажають нової юної плоті, не підуть на вулицю. Вони підуть до борделю, до надійних матрон, які швиденько організують це. Люди, що бажають такого роду послуг, знають, що за них доведеться доплатити, і чимало. Будь-який чоловік знає: коли дівчина опиняється на вулиці, це означає, що вона вже не здатна знайти собі місця в гарному затишному борделі, і, найімовірніше, не стане заламувати ціну.
– Це все дуже захопливо, міс Келлі, але від вас немає справжньої допомоги. Ви, мабуть, просто відлякуєте чоловіків, – сказала Кіт, але водночас вона раділа товариству, хай навіть недовгому. Розсміявшись знову, жінка пішла геть, а Кіт пустилася безцільно блукати вулицями і прилеглими завулками, прихованими подвір’ями і таємними стежками, відомими лише місцевим. На той час, як минула північ, буквально жоден не підійшов до неї, як і попереджала Мері Келлі. Вона гадала, чи іншим констеблям пощастило більше?
На розі провулку Роуп вона схилилася, щоб крізь шкіру черевика потерти затерплу литку. Вдивляючись у темряву, вона намагалася вгадати, де зараз переховується Райт, але не змогла. Зовсім поряд із нею повітря несподівано здригнулося, і примарна постать промайнула крізь туман. Кіт випросталася і намацала палицю в рукаві, шкодуючи, що не має свистка на шиї. Її серце захололо, а тоді забилося знову – фігура виявилась низькорослим китайським хлопчиною, який часто наглядав за схованкою в Лаймгаузі.
Кіт видихнула і нахилилася вперед, аби не впустити ні слова з його шепоту. Від того, що він повідомив, їй зробилося зле, але вона не вагалася ні секунди. Кивнувши хлопцеві, вона рвонула з місця, і стукіт її підборів по бруківці розносився вже не як бекання ягняти, а як бойовий гімн. Вона прожогом бігла крізь вулиці, і крики Райта танули десь позаду.
На той час, коли вона дісталася потрібного будинку – Даффілдз-Ярд на Бернер-стрит – він уже зачинявся, як завжди о першій ранку, і якийсь чоловік з поні й візком збирався в’їхати крізь діру в паркані, що слугувала входом. Кінь сахався, навідріз відмовляючись рухатися далі, не зважаючи на кучера, який оскаженіло вигукував різні прокльони. Кіт зупинилася поряд із твариною, поклала руку їй на спину, і відчула, як перелякано здригається її тіло. Вуличні вогні не досягали кутків подвір’я, але поні відчував, що щось негаразд.
– Посвітіть ліхтарем! – крикнула кучерові Кіт. Сердито буркочучи, чоловік зняв лампу з гачку поряд із собою і встав, піднявши ліхтар якомога вище над собою. Вогник під склом спалахнув і кволо затремтів, але вгамувався, і тіні перед ними затанцювали навколо старих меблів, металевих листів і звичайнісінького сміття, яким було захаращене подвір’я. Кіт ступила за загорожу, щосили вдивляючись в темряву, доки не побачила фігуру, що лежала горілиць біля дальньої стіни.
– Дідько, – видихнув візник.
Кіт підійшла до розпростертої на землі фігури. І коли, присівши поряд, вона витягнула з вузла свисток, вона вже знала, що було надто пізно. Жінка була білява, сорока із чимось років, із загрубілим від її способу життя обличчям. Її горло нижче туго замотаного картатого шарфа перетинав глибокий зяючий розріз. Вона лежала на боці, підтягнувши ноги майже до грудей, і на її лівій руці, що безвільно лежала в калюжі крові, бракувало мізинця.
Кіт довго і гучно засвистіла, але не встигла припинити, як із найтемнішого кутка виринула людська фігура і гайнула до входу. Невідомий не міг оминути Кіт і щосили вдарив її в ту мить, коли вона спробувала підвестися. Їй вдалося уникнути падіння на мертве тіло, але вона подряпала обличчя об цегляну стіну, перш ніж підхопилася на ноги і кинулася навздогін нападнику.