Він кивнув, але нічого не відповів, лише чекав, доки вона озвучить мету свого візиту.
Вона вагалася, але потім заговорила.
– Містере Він, я маю до вас особливе прохання. Мені нелегко про це казати, але я прийшла до вас через те, що нас пов’язує.
Китаєць розсміявся.
– Ви маєте на увазі мій борг, міс Кетрін.
Вона чи то кивнула, чи то знизала плечима у відповідь.
– І що вам від мене потрібно?
– Мені потрібен пістолет, сер.
Кілька довгих секунд він мовчав, розгладжуючи вуса, а тоді зробив нечуване – зійшов зі свого трону і наблизився до неї. Він рухався з нетиповою для старого спритністю, і вона подумала, що коли він буває повільним, то не через вимушеність, а лише тому, що так хоче.
– Це дуже велика послуга, міс Касвелл, – важко сказав китаєць, зупинившись перед нею.
– Ви винні мені велику послугу, містере Він. Так ви казали, – промовила вона так само важко, дивлячись йому в очі.
– Що дає вам підстави вважати, що я буду зацікавлений допомагати вам у настільки незаконній справі?
– Та сама причина, з якої ви надіслали до мене хлопчика повідомити про мертву жінку.
Він розтулив рота, збираючись заперечити, але вона продовжила:
– Дуже мало трапляється таких подій, сер, про які ви б не знали – мені відомо, що ваші гінці збирають інформацію, як інші діти ягоди. І я знаю: це для того, щоб захистити ваших людей – хто попереджений, той озброєний. Тож повірте моїм словам, що це необхідно, аби захистити моїх людей – усіх людей – від небезпеки. Я знаю, ви мене зрозумієте і схочете допомогти.
Він прискіпливо вдивлявся в неї і нарешті сказав:
– Однозарядний чи багатозарядний?
Вона кліпнула.
– Багатозарядний підійшов би найкраще.
– Щоб мати більше одного шансу, хоча мені казали, що завжди слід влучати з першого пострілу. Ви знаєте, як ним користуватися?
Вона кивнула. Батько навчив її стріляти диких птахів. Згодом, приєднавшись до столичної поліції, вона тренувалася в стрільбі з вогнепальної зброї, але, зважаючи на недовгий термін її служби, пістолет їй поки що не довіряли.
– Один з хлопців доставить його до схованки.
– Коли? Мені він потрібен…
– Подібні речі не так просто роздобути, – сказав він, а потім засміявся. – Ввечері дев’ятого.
Вона подякувала йому і розвернулася, щоб піти. Вже на порозі його голос зупинив її.
– Міс Кетрін?
– Так? – вона озирнулася через плече, звівши брови.
– Не забувайте: зважившись на деякі кроки, назад уже не повернеш. Деякі вчинки просто занадто серйозні, щоб можна було відіграти назад – це те, що я завжди кажу молодикам, коли вони мають обрати свій шлях. Гадаю, це стосується і вас також. Ваш наступний крок змінить увесь напрям вашого життя.
Кіт кивнула, але не відповіла. Надворі вона різко вдихнула, втягуючи холодне повітря в легені. Крамниця раптом здалася їй безладно захаращеним замкненим простором. Вона заплющила очі й стала терти їх, доки під віями не почало мерехтіти. Вона сказала собі, що не має вибору. Або вона сидітиме склавши руки, удаючи, що її анітрохи не стосується все, що сталося і могло статися знову, або вона все пояснить Мейкпісу і тим викаже себе з головою і втратить усе, за що так важко боролася, або зробить це, останню з можливих речей: покінчить з усім і збереже в цілісності себе і своє теперішнє життя.
– Де ти була? – спитала Луїза, щойно Кіт з’явилася на порозі. Останні тижні, після світського візиту Мері Келлі, вона виявляла особливу пильність – принаймні коли Кіт була вдома. Так, ніби все, що вона робить, стане очевидним, якщо відбуватиметься під невсипущим поглядом матусі. Кіт підняла сумочку і легко струснула її (всередині ніжно дзенькнули крихітні пляшечки), потім змахнула більшою сумкою, у якій були продукти.
– Ліки для Люціуса і ще опіум, мамо. І їжа, – вона зняла капор і повісила його на гачку в передпокої, намагаючись говорити рівним тоном, хоча підозріливість Луїзи вже неабияк втомила її. – Як Люціус?
– Досі лежить з високою температурою, – поскаржилася Луїза.
Кіт витягла з дорожньої сумки коричневу торбинку і простягнула їй.
– Скип’яти трохи води. Це піретрум, він допоможе.
Луїза кивнула і зникла на кухні. Кіт пройшла у братову кімнату й застала там місіс К., яка читала йому вголос уривок зі старенької Біблії. Кіт не могла збагнути, чи був вираз його обличчя наслідком хворобливої апатії, чи йому просто було нудно. Він видивлявся у віконце завменшки з накладну кишеню на такий самий крихітний двір.