Кіт клацнула барабаном, і перед її очима постали кулі, що мирно чекали всередині. Вона провела пальцями вздовж гравіювання «Філіп Веблі й син, Бірмінгем», яке сповіщало, хто виготовив зброю і де, торкнулася курка. Модель була стара, але Кіт не дбала про її вік – аби лиш діяла як треба.
Вона й досі не могла до кінця повірити, що збирається навести його на іншу людину – хай навіть винну в усіх тих злодіяннях – і вистрілить з метою забрати життя.
Кіт заплющила очі й відкинулася до стіни. У розділі «Знайомства» з’явилось оголошення із зазначенням часу й місця – витримане в тоні, що натякав на романтичні стосунки. Вона спитала себе, чи вже занадто пізно – чи не набридло йому чекати, чи не покинув він продивлятись газети в пошуках знака від неї, знака її згоди, і чи не намарно це все.
Вона щовечора не втрачала пильності, відколи вперше прочитала листа. Навіть удень лишалася підозріливою, постійно озираючись через плече, намагаючись упевнитись, що знає кількість і розташування виходів, куди б не йшла, пересвідчуючись, що може легко й швидко вихопити кийок. А ще вона розвинула в себе звичку надягати кастет, щойно відійде на кілька кроків від Леман-стрит.
Кіт настільки зосередилася на можливій загрозі, що вже не чула Ейрдейла, коли той глузував з неї, взагалі не зважала на нього. Не помітила навіть, як він притих за останні кілька тижнів, наче збагнув, що немає жодної розваги знущатися з того, хто не звертає ніякої уваги. Райт жартома питав, до яких чарів вона вдалася.
Кіт не знала, як довго просиділа із заплющеними очима, та зрозуміла, що довго, коли холод пробрав її до кісток. Вона встала і швидко почала перевдягатись у форму. Її трусило. Вона сховала волосся під шолом, застебнула зимову шинель і обачно вклала пістолет у кишеню, гаряче молячись про те, щоб не вистрілити собі в ногу.
Проминаючи огорожу Церкви Христової, вона уповільнила ходу, вдаючи, що поправляє на собі чоботи. Вона напружувала слух, але нічого не чула, доки із затінку церковного двору не пролунав голос Келлі, низький і чистий.
– Холоднувата нічка для прогулянок, констеблю Касвелл.
– Ти готова? – спитала Кіт, не звертаючи уваги на чорний гумор. – У тебе все гаразд?
– Я подбаю про виконання своєї частини угоди, якщо ти дотримаєшся своєї. Просто, в біса, не запізнюйся.
– Клянуся, я встигну вчасно, – сказала Кіт, і кроки Келлі стихли позаду в мерзлій траві.
Кіт раділа теплу всередині відділку на Леман-стрит, але не стала знімати шинель і з нетерпінням чекала кінця наради, яку проводив нещодавно підвищений сержант Томас Райт. Інспектора видно не було. Райт здавався змученим, і коли кімната опустіла, Кіт затрималася.
– Все гаразд, сержанте? – спитала Кіт.
– Вулиці сьогодні кишать ненормальними, а ще навіть не повний місяць, трясця йому, – він узяв зі столу позаду себе товстенний журнал, і вони рушили до дверей, зупинившись біля столу реєстрації злочинців на вході.
– Спіймали когось конкретного? – спитала вона, майже з болем відчуваючи вагу револьвера в кишені. Їй здавалося, що його видно за милю. Сержант похитав головою, і вони рушили далі у фойє.
– Пара старих пліткарок заходили і з криками «чоловіче, хто тут у вас за старшого?» вимагали поговорити. І не пішли, доки Ебберлайн не почув гамір і не провів їх до свого кабінету.
Кіт здивовано звела брови.
– Уявляю, який ґвалт вони тут зчинили. Дивно, що він не замкнув їх у камері на ніч.
– Гадаю, він би з радістю це зробив, але вони не здавалися п’яними і стверджували, що мають для нього важливу інформацію. І що він пошкодує про цей день, якщо не вислухає їх.
Кіт з підкресленою грубістю зареготала. Райт почав був говорити, але його перервав Ейрдейл, що з’явився нагорі на сходах з криком:
– Касвелле!
Кіт подивилася в його обличчя, зморшкувате й червоне, мов яловичий рулет, і їй не сподобалася посмішка на його товстих губах.
– Інспектор хоче перемовитися з тобою, негайно.
Кіт перезирнулася з Райтом, який знизав плечима, показуючи, що для нього це новина.
– Ворушися! – проревів Ейрдейл. Вона кинулася нагору, протиснувшись повз усміхненого полісмена, який не пішов за нею, лише дивився вслід. Це занепокоїло її, але вона спробувала відігнати від себе це почуття – вона розуміла, що занадто нервується. Вона повернулася думками до Мейкпіса, гадаючи, чого він може від неї хотіти.
Відколи вони викреслили з розслідування перші чотири жертви – не Різника – двоє їхніх убивць були знайдені, а за третім – гренадером, якого востаннє бачили з Тебрам і Сміт – пильно стежило око поліції. Мейкпіс був дуже задоволений такими успіхами, та все ж не надто радів, адже справа Різника анітрохи не просунулася. Сотні опитуваних проходили крізь двері їхніх кабінетів, чимало людей давали натяки і зачіпки, але все це лише приводило в глухий кут. Хотіла б вона розповісти йому, що після сьогоднішньої ночі Різник уже не становитиме для поліції жодної проблеми.