– О, люба, пробач, – сказав він і махнув рукою. Кіт не була впевнена, що цей запах гірший, ніж той, що відчувався в нього з рота, коли він відригував. – Так, ти непогано впоралася із цією горилою. І, певно, мала на те вагому причину.
– Докторе Баґстер Філліпс… – промовила вона. – Докторе Баґстер Філліпс, ви знайшли що-небудь під час розтину Мері Келлі?
Він страшенно посмутнів.
– Бідолашна дівчинка. Бідолашна маленька дівчинка, вона на це не заслуговувала.
– Що він взяв у неї?
– Взяв? – хірург збентежився.
– Свій «сувенір», докторе. Він брав щось від кожної з них, як ви чудово знаєте.
Він похитав головою, але потім відповів:
– Серце. Зникло її нещасне серце. І дитина.
Кіт відчула, як її шлунок наливається свинцем. Навіть дивлячись на останки Келлі, дівчина не мала такого відчуття.
– Вона була вагітна?
Він кивнув, і його вогкі очі заволокло слізьми.
– Доктор, знаряддя вбивства… це ж був не бойовий ніж, так? Тобто, забагато було… порізів… я бачила…
Він повільно кивнув.
Кіт вела далі:
– А якщо так, то хіба це не міг бути ніж Лістона? Я бачила, як ви беретеся за нього, коли пилки виявляється недостатньо…
Баґстер Філліпс скинувся – вочевидь, сама думка про те, що вбивцею міг бути медик, глибоко засмучувала його. Але потім неохоче погодився.
– Міг бути. Але він не лікар, Касвелл, він м’ясник. У цьому навіть не сумнівайся.
– О, я знаю, докторе Баґстер Філліпс, я знаю. – Вона підвелась, але він зупинив її, поклавши м’ясисту руку їй на плече. Вона здивовано звела брови.
– Будь обережна, Касвелл. Містом блукає тип, який по-справжньому не любить жінок.
Вона кивнула і погладила його плече, а тоді пішла, залишивши його і далі сьорбати джин.
Опинившись на вечірньому холоді, вона кинула погляд на кишеньковий годинник батька, який почала носити після загибелі Мері Келлі, не зважаючи на протести Луїзи. Вона ще мала час, якщо поквапиться, зайти до крамниці в Лаймгаузі, щоб зробити останнє замовлення містеру Віну. Якщо знадобиться, вона скаже, що його борг буде остаточно сплачено після цієї невеличкої допомоги. Вона питала себе, чи цього буде достатньо.
XIV
Було щось, що вона пропустила. Кейт відчувала це. Певно, щось, приховане в її свідомості, щось, що вона знала, але не надавала потрібного значення – і це щось уперто уникало її. Вона перебрала кожну крихту зібраної інформації, байдуже, наскільки незначною вона здавалася, всупереч попереднім ввічливим, але жорстким відмовам її свідомості знайти вирішення проблеми. Але пам’ять усе одно не підкорялася.
Покинувши доктора Баґстера Філліпса над його чарками, вона попрямувала до крамниці аптекаря і знайшла двері замкненими, без жодної ознаки присутності містера Віна всередині. Знадобилося кілька разів наполегливо постукати, перш ніж він з’явився за вікном і похитав головою. Нарешті, коли він зрозумів, що вона шукає якийсь предмет, аби пожбурити у скло, він здався і прочинив двері, але зовсім трохи, не запрошуючи її всередину.
Кіт була втомлена і промерзла до кісток – здавалося, в них навіки оселився холод, якого вже не прогнати нічим, скільки б вона не сиділа перед палахкотливим вогнем, у скільки б теплих ковдр не вкутувалася. Але вона не стала тиснути на аптекаря, лише спитала напряму:
– Де хлопчик? Той юнак, що приходив розповісти мені про жінку в Даффілдз-Ярд? Той, що приніс мені зброю?
Він сердито засопів, і Кіт збагнула, що підійшла аж надто близько до тієї межі, за якою уривається його терпіння.
– Чому ви про це питаєте, міс Кетрін? Нащо вам узагалі потрібно це знати?
– Тому що, гадаю, він бачив чоловіка, який вбив Елізбет Страйд. Гадаю, він прийшов до мене з власної ініціативи – взагалі не думаю, що це ви послали його. Гадаю, він знайшов мене, адже був наляканий – надто наляканий, аби розповісти мені щось іще. Але не настільки, щоб не бажати цим з кимось поділитися. – Вона трималася за одвірок, так, що він не зміг би зачинити двері, не завдавши їй болю. – Гадаю, коли я зустріла його минулої ночі, він прохопився, а потім спробував виправитись. Він сказав: «Я бачив її», – а потім змінив це на «Бачив її тіло». Гадаю, він мав на увазі, що бачив, як її вбивали.
– Яка цікава думка, міс Кетрін. Мабуть, вам слід піти з нею в поліцію.
Його голос був так само безсторонній, як і його погляд, але вона ясно бачила: він знав, що сталося, знав, що вона втратила свою посаду, що тепер усе змінилося.