Він не знав, що відповісти, тож вирішив змінити тему.
– І все це… магія, яку я бачив у вас, усе це полум’я – зникло?
Вона відповіла неоднозначно:
– Це була не я, не моя сила. Вона належала їм, відьмам, я була лише інструментом.
– Що ви тепер робитимете?
– О, є речі, якими я збираюсь зайнятися, справи, які треба владнати, – сказала вона, не додаючи жодних пояснень.
Вони сиділи деякий час мовчки, коли Кіт усміхнулася й сказала:
– Не хочу бути нечемною, інспекторе, але вже час для фізичної терапії Люціуса.
– Звісно. – Мейкпіс встав, і вона провела його до дверей. Близька присутність дівчини наче паралізувала його. Він височів над нею, дивлячись униз. Він підвів свою велику долоню й поклав їй на плече, на якому досі відчував бинти. Він розтулив рота, збираючись заговорити, і нахилився до неї.
– Не треба розуміти мене хибно, Мейкпісе. Я не стану нічиєю хвойдою. – Кіт сердито стиснула губи в одну лінію. Мейкпіс спалахнув і пробурмотів вибачення, а тоді накинув шинель і поспішив униз по сходах.
Кіт спитала себе, чи побачить вона його знову. А тоді вирішила, що це, мабуть, не дуже важливо.
Вона дивилася, як він крокує вулицею, аж тут її увагу привернув якийсь рух. Біля огорожі навколо приватного парку, куди лакей щодня виноситиме Люціуса, коли настане весна, і де, сподівалася Кіт, він коли-небудь зможе гуляти й сам, – стояла жінка.
Невисока, з темно-рудим волоссям, у трав’янисто-зеленій сукні, короткому чорному жакеті й чистому білому фартусі. Але щось із нею було не так – її силует тремтів і мерехтів, ніби балансуючи між двома світами. Біля її ефемерної спідниці стояла дитина, притискаючись до материних ніг і сором’язливо дивлячись на Кіт.
Кіт споглядала привидів, дивуючись, що дитя, яке навіть не бачило світла, тепер мало ось такий вигляд. Тоді вона збагнула, що, мабуть, Мері Джейн могла уявити свою доньку якою завгодно, за власним бажанням створити її ектоплазмічне тіло. Жінка трохи самовпевнено всміхнулася ніби кажучи: «Бачиш? Я досі тут. Я перемогла».
Кіт усміхнулась у відповідь і привітно підвела руку, прощаючись. Мері Джейн взяла дівчинку на руки і пригорнула до себе. Потім безтурботно помахала Кіт і пішла просто крізь огорожу до засніженого парку. Чим далі вона йшла, тим більше її фігурка тьмяніла. Коли вона зовсім зникла з очей, Кіт струснула головою й відійшла від вікна.
Настав час зайнятися справами.
Анджела Слеттер працює в жанрах темної фантастики й жаху. Вона здобула п’ять премій «Ауреаліс», стала фіналісткою Світової премії фентезі і першою австралійкою, що виграла Британську премію фентезі. Є автором збірок «Дівчина без рук та інші історії», «Закваска та інші історії» і «Біттервудська Біблія та інші оповідання». Очікується публікація видавництвом «Джо Флетчер» її роману «Безсоння» та його продовження «Могильне світло».
Сп
СПУСТОШЕННЯ, – я, сер. 1. Дія за значенням спустошити, спустошувати. // Наслідки, результати цієї дії. 2. Те саме, що спустошеність. Стан морального безсилля, збайдужіння.
Найближча етимологія: спустошений, пустий – р. пустой, біл. пусты, д. – рус. пустъ, п., вер. – луж., ниж. – луж. pusty, ч., слц. pustý, болг., макед. пуст, серб. – хорв. пýст, словен. púst, ст. – слов. поустъ, праслов. Pustъ від poust – споріднене з прус. pausto «дика» (про кішку), paustre «дике місце» і, можливо, з гр. παύω «стримую, приборкую; зупиняю, заспокоюю», лтс. puõsts «пустий, пустинний», запозичений зі слов’янських мов.
Синоніми: (дія) руйнування, нищення, руйнація; (стан душі) спустошеність.
Приклад: «Те відчуття внутрішнього спустошення й абсолютного жаху, який ви відчуваєте, коли щось невидиме проникає у ваше життя…»