Приклад: «Страх охоплює, коли відчуваєш, що кохана людина – не та, ким ти її вважала. Насправді ж, вона може навіть виявитися зовсім не людиною…»
Страх
Клайв Баркер
Після шести з половиною тижнів пристрасті, протягом яких її підозри щодо Віґо лише зросли, Маріанна заскочила його зненацька. Він стояв у душі під струменем крижаної води, і із заплющеними очима вдихав золотисту водяну пару. Коли нарешті він розплющив повіки і лінивим поглядом ковзнув убік дівчини, очі його були геть чорні.
– Повернися, – кликав він, переслідуючи її аж до дверей невеличкої квартири. – Дай мені шанс…
Вона поралася із замком. Але той уперто не піддавався; чи, може, то її руки відмовлялися повернути ключа. Вона проклинала їх за цю зраду. Невже вони відчували таке блаженство, торкаючись його тіла? Таке щастя, що тепер, коли вона намагалася здійснити цю втечу, відмовлялися діяти з нею заодно?
Він був уже зовсім близько від неї. Настільки близько, що міг би схопити її, якби хотів. Але не став цього робити. Він зберігав поважну дистанцію, доки нарешті вона не покинула марних спроб відімкнути замок і обернулася обличчям до нього.
– Хто ти? – спитала вона.
– Яке це має значення? – відповів він. І додав, уже м’якіше: – Якщо хочеш піти, то зараз саме час зробити це.
Він кинув погляд повз неї – на двері. Вона чула, як сам собою обертається ключ у замку. Чула, як відчинилися двері, втиснувшись їй у спину.
– Вперед, – сказав він. – Я тебе не тримаю. Але, Маріанно, послухай мене. Якщо ти обереш залишитися… ти залишишся назавжди.
З коридору повіяло холодом, і його тіло вкрилося гусячою шкірою. Він стрепенувся, його живіт напружився, соски затверділи. Іноді, коли вона припадала головою до його живота, їй здавалося, що його шкірою розтікаються райдужні хвилі, стікаючи вниз уздовж його паху – у ритмі, який пришвидшувався в міру того, як вона збуджувала його. Тоді вона відкидала це як ілюзію. Тепер же знала, що не помилялася.
– Тож вирішуй, – сказав він. – Бо я мерзну.
– Не тисни на мене, – відповіла дівчина. Вона почувалася спокійніше з відчиненими дверима за спиною. Тепер, якщо захоче, вона могла б миттєво втекти. Вислизнути в коридор, униз сходами, на вулицю і геть звідси.
– По-перше, – сказала вона. – Я хочу знати, з ким я спала увесь цей час.
– Зі мною, – злегка посміхаючись, промовив він.
– Але ти дещо від мене приховав.
– Не все одразу, – відповів Віґо. – Але ми до всього дійдемо. Якщо я й зможу зайти з кимось так далеко, то тільки з тобою.
Він розкинув руки, наче демонструючи їй свою наготу. Вишукану легкість своєї статури, гнучкість усіх своїх рис, шовковисту поросль на животі, елегантну форму ніг. Його шкіра була настільки чутлива до її дотику, що вона могла би писати на ній своїм нігтем. Насправді ж, він і заохочував її до цього. Не раз пропонував прикрасити його тіло графіті. І досі на його плечах проглядали сліди від її нігтиків, залишені протягом їхньої останньої пристрасної ночі. Їй здавалося, що якщо придивитися ближче, то можна розгледіти на них відбиток великого пальця, відбиток долоні – переконливий доказ її співучасті.
Як могла вона твердити, що не помічала його інакшості, коли він підносив її на такі вершини екстазу? Мала б зрозуміти.
Мала б.
– Отже? – запитав він.
– Я боюся.
– Чого? Не мене. Ну ж бо, Маріанно. Це я. Я, Віґо. Я твій танцюрист, пам’ятаєш?
Із цими словами він почав рухатися. Наче під музику, якої вона не чула. І, як завжди під час танцю, він почав збуджуватися. Їй ніколи не набридало спостерігати за ним. Дивовижна рухливість його стегон, тонка гра його грудних і плечових м’язів, коли він здіймав руки над головою, долоні, що ловлять повітря. Часом музика, яку він чув, ставала просто шаленою, і його ноги підхоплювали відповідний ритм. Він притупував і крутився на місці, і його ерегований член де-не-де ляскав по стегнах. Часом нечутний ритм уповільнювався, і танцюрист ставав замріяним, гойдаючись на хвилях мелодійного припливу.
Усе відбувалося, як завжди. Він запрошував її назад у ліжко, де ці рухливі стегна припадуть до її тіла, зануривши в неї своє знаряддя, і танець триватиме, годину за годиною – часом так повільно, що вони ледве рухатимуться, часом перетворюючись на конвульсії, колотнечу, безумство.
Спостерігаючи за ним, вона згадала його дотики і тепер прагнула відчувати їх знов. Хотіла, щоб він знову склав долоні під її грудьми, торкнувся їх своїм вологим язиком. Хотіла, щоб він пестив долонями її стегна, водночас ніжно смикаючи губи її піхви.