Міллі-Лу склала руки на грудях і окинула мене поглядом, схиливши голову набік.
– Скажи чесно, ти зібралася в школу адвокатів?
– Звідки ви таке взяли? – Я була приголомшена. – Я лише кажу, що якщо причина смерті не вказана, ми не знаємо, якою вона була. Ми не можемо припускати, що хтось замерз на смерть, аби лише підігнати цю смерть під схему, якої, можливо, взагалі не існує. Тобто… агов! – Я всміхнулася. – До якого типу журналістів ви належите?
– Я не журналістка, – сказала Міллі-Лу. – Я донька партійного функціонера колишньої доби, і я вмію відрізнити змову, коли натрапляю на неї.
– Ой, облиште, – сказала я. – Я можу щоранку тричі стукати по столу і розповідати, що це робиться, аби вберегти офіс від вторгнення стада носорогів. Як гадаєте, відсутність зафіксованих смертей під копитами носорогів доводить, що мій метод працює?
– З ким у тебе в цьому разі укладена домовленість? – спитала Міллі-Лу розважливим тоном, ніби наведений мною приклад не здавався цілковитим божевіллям.
– Ну… ні з ким. Я просто так вирішила.
– Тоді це не змова, а маячня. Стукай собі по столу, якщо від цього ти почуваєшся краще. Але я не гризтиму нігтів, коли ти візьмеш лікарняний. – Вона обійшла навколо стола, щоб глянути на інші сторінки. – У 70-х усе владналося. Ну, гаразд, – у першій половині. Деякі зниклі люди благополучно знайшлися, інші ні. Причину смерті деяких з них було зазначено просто як «переохолодження».
Я знизала плечима.
– Люди справді помирають від переохолодження.
– Технічно так. Але у такий спосіб зазвичай описують смерті, що сталися в холодний період. У спекотні часи посилаються на серцеву недостатність внаслідок теплового удару чи зневоднення, або ж кажуть, що потерпілий на смерть спікся в маленькій, погано вентильованій кімнатці під дією ефекту підігріву. Хіба я про нього не казала?
– Так, казали. Я навіть пошукала додаткову інформацію, аби знати точно, як це працює. Та, наскільки я розумію, не існує ефекту зворотного підігріву, що перетворює людей на кригу під час аномальної спеки. Хоча я колись вважала, що зі мною так і станеться, – додала я.
Міллі-Лу дивилася на мене, роззявивши рота.
– Люсі, та ти геній. «Ефект зворотного підігріву». Чому я про це не подумала?
– Бо це абсурдно, – відповіла я. – Я щойно його вигадала.
– Удача прихильна до підготованого розуму, – промовила вона, при кожному слові тицяючи олівцем мені в лоба. – Ти казала про те, що бачила, навіть не усвідомивши, що бачила це.
– Мій розум не був підготований.
– Мій був. Добре, що я це слухала. – Вона швиденько зібрала свої нотатки. – І я знаю, з ким саме треба поговорити.
Ми заскочили Дені Вашинґтон, коли вона вже збиралася йти. Вона не дуже зраділа, побачивши нас.
– Якщо вам бракує фотографій, то в мене погана новина, – сказала вона Міллі-Лу, накриваючи друкарську машинку в себе на столі й беручи сумочку. – Мій бос тут з парою експертів з Джеферсон-Сіті. Вони пакують тіла для транспортування.
– Усе гаразд, – відповіла Міллі-Лу. – Я подумала, що ми можемо поговорити про попередні випадки.
– Попередні випадки? – Дені Вашинґтон розсміялася, але при цьому мала дещо знервований вигляд.
– Люди, замерзлі на смерть під час спекотної погоди, – уточнила Міллі-Лу.
Дені Вашинґтон розсміялася знову, цього разу щиріше.
– Таких небагато. Мій бос три роки працює тут і каже, що ніколи не бачив нічого подібного.
– Я впевнена, що не бачив. Останні три зими були чистісіньким пеклом.
Міллі-Лу коротко виклала їй те, що розповіла мені, раз у раз звіряючись зі своїми записами. Дені Вашинґтон слухала, мигцем поглядаючи на мене, намагаючись зрозуміти, чи сприймаю я все це серйозно. Я намагалася надати своєму обличчю нейтрального виразу.
– Не розумію, – сказала вона нарешті, коли Міллі-Лу закінчила. – Ви гадаєте, якщо хтось замерзає на смерть улітку, це означає, що в нас буде м’якіша зима?
– Але ж останні три зими були епохальними, – сказала Міллі-Лу. – Минулої зими було зафіксовано найнижчу температуру. А потім двоє людей замерзають на смерть під час аномальної спеки.
Дені Вашинґтон обвела поглядом кабінет. Єдина інша особа в кімнаті проглядала документи в шухляді картотеки в іншому кінці кабінету і не звертала на нас жодної уваги.
– Поговоримо про це надворі, – знизивши голос, промовила вона. Я зробила над собою зусилля, аби не застогнати. День кожної миті ставав дедалі спекотнішим, і я сподівалася, що ми зможемо трохи охолонути на підземному поверсі.