Дві дівчини, увзявшись за руки, тупцяли під вікном і сміялися. Даррен уже звик, що, побачивши його, деякі перехожі застигають на місці й починають витріщатися. Тож він просто посміхнувся і мляво змахнув рукою, не відриваючись від свого келиха, – від чого юні фанатки так і застрибали в захваті.
Дівчата ввійшли до ресторану. У «Le Poisson Qui Boit» існувала усталена процедура запобігання сутичкам із фанатами, тож Сіґґі, менеджер на сьогоднішній зміні, виступив уперед і з усмішкою привітався з дівчатами, водночас здіймаючи руку, що всесвітньою мовою жестів означає «стояти». Дружки Даррена загиготіли, штовхаючи одне одного ліктем, тоді як Даррен похитав головою, дивлячись на дівчат, що підстрибували, показували на нього пальцями і вигукували благання поверх підведеної руки. Потім, зробивши глибокий ковток вина, Даррен відставив келих і жестом вельможної персони дозволив дівчатам підійти.
– Усе гаразд, приятелю. Нехай привітаються.
Сіґґі ледь помітно скривився і опустив руку, пропускаючи повз себе дівчат.
– Інші гості будуть дуже вдячні вам, юні леді, якщо ви не заберете багато часу, дякую, – тихо промовив він, відступаючи.
– О Господи! О Господи! – заверещали дівчата. Даррен простягнув руку.
– Як ся маєте? Чудово, га?
Дівчата лише заверещали голосніше, підстрибуючи одна перед одною.
Настав час для появи відьми. Вона саме витирала сусідній столик. Вища з дівчат схопила її за лікоть і тицьнула їй в руки телефон.
– Знімете нас? Усіх разом.
Відьма кивнула і підняла однією рукою телефон, другою показуючи молодим людям тісніше зібратися докупи.
Вона зробила кілька фотографій – «на щастя», як її просили. А потім повернула телефон.
Щойно пристрій потрапив до рук дівчат, уся їхня увага перемістилася зі справжнього Даррена і його друзів на їхнє цифрове зображення в телефоні.
– О Боже, та ти просто чума! – верещала власниця телефону.
– А-а-а! – вторувала її приятелька.
Даррен починав дратуватися.
– Якщо ви зараз постите це… адже ж так? Не пишіть, де ми, бо я тут просто розслабляюся. Гаразд?
Вочевидь, така ідея поки що не спадала дівчатам на думку, адже викликала нову бурю захвату.
– А-а-а! Напиши це в Твітері, Мейсі! Давай!
Відьма розправила плечі.
«Починається», – подумала вона. І скинула поглядом на ресторан, де їй так подобалося. Тут вона подружилася з гідними людьми, працювала сумлінно й добре. Лише двічі вона вдавалася до магії, і обидва рази – за винагороду, що певним чином компенсувало подальший шоковий стан і виснаження. Але після моральної корекції на відновлення підуть місяці. І це аж ніяк не назвати щастям.
Нижча з дівчат кинула погляд на Даррена і його друзів і тицьнула в його бік пальцем. Відьма набрала в легені повітря й розправила фартуха.
– Як ти кажеш, хто він?
Даррен відірвав погляд від келиха і витер губи тильним боком долоні.
Інша дівчина знизала плечима.
– Хто його зна. Його ж показували по телеку, хіба ні? – Вона обернулася до столу. – Гей. Нагадай, як тебе звуть?
Ґас подивився на Даррена. Салта подивився на Ґаса. Даррен подивився на дівчину, глибоко вдихнув через ніздрі і підвівся. Вийшов з-за столу і простягнув руку, вимагаючи телефон. Здивовано кліпнувши на нього очима, дівчина віддала пристрій.
Він поклав телефон на долоню і глянув на нього так, наче це була найогидніша річ, яку він будь-коли бачив.
– Отже, ви приходите сюди, так? Зчиняєте галас навколо мене й моїх друзів, заважаєте нам їсти. І вам бракує бісової поваги хоча б знати, з ким ви, в біса, маєте справу? Так? Я правильно зрозумів?
Вища з дівчат завелася, мов ужалена, – вона була напідпитку:
– Та пішов ти! Подумаєш – по телеку показали. Чи в кіно, чи ще десь. За кого ти себе маєш? Віддай їй назад телефон, козел.
Даррен кілька разів кивнув, підкидаючи в руці телефон.
– Еге. Жодних проблем.
Даррен розвернувся до барної стійки поряд із собою і щосили тріснув телефоном об край мармурової стільниці, так що той розлетівся, мов яєчна шкаралупа. Уламки пластику, скла й металу розсипалися по підлозі, один із них порізав Даррену руку, але він, не зупиняючись, ударив пристроєм ще раз.
Дівчата заволали в унісон і ринулися на нього, але Сіґґі разом із барменом зупинив їх.
В очах Даррена палала дика радість. Він нахилився, підібрав з-поміж уламків крихітну SIM-карту і затиснув її великим і вказівним пальцями.
– Не знаєте, хто я, в дідька, такий, еге ж? Тепер ви мене точно не забудете.