Відьма помовчала, потім зробила глибокий вдих, перш ніж заговорити знову.
– Ти підлягаєш забуттю.
Відьма звелася на рівні, м’яко підсунула стілець під стіл, відійшла до дверей кухні, поштовхом відчинила її й зникла.
Деякий час Даррен кліпав очима, відчуваючи легкість у голові. Його друзі мовчки дивилися у свої келихи на столі, наче депресивні хворі в приймальні лікаря. Він витримав паузу, чекаючи, що вони заговорять, вибухнуть хриплим сміхом, а коли нічого цього не сталося, відкинувся на стільці й махнув рукою вслід відьмі.
– Та невже? Побачимо, як це в тебе вийде! Побачимо, кому з нас двох знайдуть столик у «Волслі» без попереднього замовлення, еге ж? – пирхнув він, але його приятелі й надалі зберігали мовчанку. – Повний капець. Бігають тут із тацями й гадають, що вони кращі за Даррена Лаурі. Мені треба відлити. – Він відштовхнув стільця і звівся на ноги – дещо незграбніше, ніж йому хотілося.
Туалети в «Le Poisson Qui Boit» були оздоблені в мінімалістичному стилі. Коли увійшов Даррен, лише один відвідувач із насолодою справляв малу потребу в один із невеликих квадратних отворів у шиферно-сірій панелі, що слугували пісуарами.
Чоловік смикнув підборіддям у характерному кивку, яким традиційно вітають новоприбулих у туалеті, і далі робив своє.
Даррен розстібнув джинси і став мочитися. Чоловік відвів очі, потім знову кинув на нього погляд, злегка стрепенувшись, ніби щойно його побачив. Знову кивнув, так само вітаючись, застібнув штани й вийшов.
Здивований, Даррен подивився йому вслід, потім упорався зі своїми справами й підійшов до раковини, щоб вимити руки. Дзеркало над раковиною запевнило його, що він усе ще красень, і події вечора разом відійшли на задній план, коли він почав повертати голову перед дзеркалом, шукаючи найкращий ракурс для своїх вилиць. Він провів іще деякий час, загладжуючи назад свої кучері й потираючи щелепу, а потім штовхнув перед собою двері до зали.
Ґас і Салта пішли. Стіл був порожній і навіть прибраний. Даррен окинув поглядом залу в пошуках друзів. Він гадав, що вони біля бару, але там їх не було. Це здавалося геть неправильним. Люди не полишали Даррена. Він, лише він давав зрозуміти, коли вечірку скінчено, – а він явно нічого такого не казав. У нього в планах було поїхати до клубу, аби трошки відійти від неприємних вражень цього вечора. Але зараз скидалося на те, що його просто кинули. Розлючений, він повернувся за столик і важко опустився на сидіння.
Підійшов Сіґґі.
– Вітаю. Боюся, цей столик зайнятий. Ви резервували місце на сьогодні? Чи, може, ви на когось чекаєте?
– Що? Якого ще хріна?
Обличчя Сіґґі напружилося.
– Я змушений попросити вас пересісти до бару. Будь ласка, сер. Цей столик зарезервований.
– Знущаєшся? Де мій келих?
Сіґґі із засторогою роздивився Даррена і, вирішивши, що в будь-якій неприємній справі краще мати компанію, обернувся, щоб покликати офіціанта.
Він скинув погляд на залу, шукаючи помічника, і раптом сталася цікава річ: він наче втратив інтерес і повернувся на свій піст біля парадного входу й почав дивитися на екран комп’ютера.
Даррен чекав продовження суперечки і був спантеличений тим, що ніхто до нього не підходив. Менеджер ресторану, цілком задоволений собою, приймав телефонні дзвінки і шукав пáльта в гардеробі – так, ніби нічого й не сталося. З нього було досить. Злість від того, що його позбавили його почту, розгорялася, наче полум’я.
Він підвівся й підійшов до барної стійки.
– Сер. Чим можу вам прислужитися? – спитав привітний молодий чоловік.
– Мій рахунок було сплачено?
– Який саме рахунок?
– Столик біля вікна.
Молодий чоловік озирнувся.
– Я не впевнений. Зачекайте, я зараз перевірю.
Він рушив до каси, а тоді зупинився на півдорозі. Його обличчя миттєво набуло збентеженого вигляду, з яким він повернувся до барної стійки, нахилився і став по одній витирати склянки.
– Агов, – плюнув Даррен.
Чоловік випростався.
– Чим можу вам прислужитися?
Щоки Даррена спалахнули від гніву.
– Відповісти на моє чортове питання. Ось чим ти можеш прислужитися.
Бармен наїжачився:
– Пробачте. Я не знаю, що ви маєте на увазі.
Даррен перехилився через стійку і заговорив так, ніби перед ним був хтось старий або тугий на вухо: