К
КОШМАР, – у, чол. 1. Важке, страшне, гнітюче видіння. 2. перен., розм. Що-небудь жахливе, огидне, гнітюче.
Найближча етимологія: р., болг., макед., серб. – хорв. кошмар, заст. кошемар, біл. кашмар, п. koszmar, ч. košmar – запозичення з французької мови; фр. cauchemar «гнітюче, страшне видіння; щось жахливе, огидне, гнітюче» є складним утворенням, перша частина якого походить від старофр. caucher «давити, тиснути», пов’язаного з лат. calx «п’ята», з яким споріднені лит. kulše, kulšis «стегно», укр. кульша, а друга частина постала із сер. – нідерл. mare «нічна примара», з яким пов’язані нім. Mahr «кошмар; задуха», п. mora, укр. мора «примара».
Синоніми: страшний сон, страшна мара, жах, жахи, страхи, страховиддя, страхіття.
Приклад: «Кошмар починається, коли ви з незбагненних причин заблукали і не можете знайти дороги назад…»
Кошмар
Ремзі Кемпбелл
Вони від’їхали лише на кілька миль від готелю, коли Ловренс сказав:
– Є ще одне містечко, де я бував раніше.
– Страйдерз-Голт, – прочитала Вайолет на дороговказі біля наступної розв’язки. – І де це, Ловренсе?
– Звідти чудово видно цілу долину. Я покажу тобі, якщо хочеш.
– Це далеко? – спитала вона й одразу ж пошкодувала, що її словам забракло ентузіазму. – Якщо це важливо для тебе, то звісно, – додала вона.
– Лише якщо тобі теж цікаво. Може, нам ще вдасться хоч трохи насолодитися чарівністю вихідного дня.
– Я гадала, тобі було весело.
– Знаєш, було б набагато краще, якби не ця публіка.
Їй здавалося, що він поділяє її іронічну веселість. Певно, свої справжні почуття він приховував, щоб її не образити. Готель, який він пам’ятав з дитинства, був тепер здебільшого заселений старими людьми. Вони фактично заполонили заклад, змушуючи всіх достосовуватися до свого неквапного темпу, наповнюючи коридори з линялими стінами своїм несвіжим запахом, тяжко пересуваючи ноги й натужно дихаючи. Може, Ловренс намагався оживити спогади юності й розділити їх із Вайолет. Натомість обоє наочно побачили, що чекає на них попереду. Вдень вони гуляли по схилах і хребтах, але ввечері не мали куди подітися: жодного населеного пункту поблизу не було. Тож їм нічого не лишалося, окрім як сидіти в барі з караоке або вимушено сміятися зі старих комедій по телевізору в залюдненій вітальні, де їхні сусіди постійно оберталися, стежачи, щоб вони не уникали загальних веселощів.
– «Малюче», – хмикнув Ловренс, підбиваючи підсумок отриманим враженням.
– Не знала, що ти аж настільки не любиш, коли тебе так називають.
Зрештою кілька старих і її кликала «малою».
– Принаймні я сподіваюся, що ти мій малюк, – усміхнулась вона.
– Не люблю зверхності. Я трішки застарий для такого ставлення.
Чи скаржився він, чи вихвалявся? Відколи вони обоє вийшли на пенсію, він ніби втратив упевненість у собі й постійно займав оборону. Наче той авторитет, що він із легкістю здобував серед учнів, увесь той час слугував лише захисними обладунками для його вразливої натури. Вона гадала, що тепер, коли обоє покинули вчителювання, вони матимуть час, щоби бути ближче. Не варто було й звикати одне до одного, аби потім віддалитися. Жінка ввімкнула сигнал повороту, збираючись з’їжджати з автостради.
– Їдьмо, поглянемо на твій краєвид, – сказала вона.
Січневе сонце лежало низько над обрієм, сховавшись за густою масою мармурово-білої хмарини. Під його морозним сяйвом ще чорнішими здавалися оголені обриси пейзажу. Обабіч дороги, що вилася між голими полями, наїжачилися громіздкі кущі колючої живої загорожі. Час від часу Вайолет помічала птахів у плетиві гілок – якщо тільки черговий неспокійний предмет не виявлявся останнім листям, яке струшував вітер, обдаючи холодом пасажирів у автівці. Коли вже поля добігали краю і траса пішла рівніше, Ловренс подався вперед.
– Що це там, посеред дороги? Цього не має бути.
Ряд широких бунгало перетинав край траси позаду земельної ділянки – безкрайого трав’яного газону, перерізаного дорогою навпіл. Коли машина виринула з-поза живої загорожі, Вайолет побачила, що бунгало простягається в обидва боки далеко за межі поля зору.
– Певно, ще хтось уподобав цей краєвид, – сказала вона.