– Певно, має.
– Хтозна. Мабуть, у підсобці, – вона показала на моє пиво. – Ти не проти? – І, перш ніж я встиг відповісти, вона взяла мій кухоль і зробила ковток. – Я не маю грошей.
Я сів напроти неї.
– Послухай, хто ти така?
– Просто дівчина, чуваче. Дівчина, яку треба підвезти. У тебе ж є байк. Я бачила, як ти в’їздив у місто.
– Так, але…
– То підвези мене.
– Я залишаюся в місті на ніч.
– Завтра буде чудово. Я зачекаю.
– З якого це дива мені тебе підвозити?
– А в тебе багато інших справ?
Я не мав інших справ, та це не означало, що я робитиму все, що вона хоче. Це не в моїх правилах. Утім, обірвати розмову я теж не міг.
– Куди ти їдеш?
– Ха. Цього я не знаю.
– Як я можу підвезти тебе, якщо ти навіть не знаєш, куди їдеш?
– Тобі завжди потрібен напрямок, аби почати рухатися?
– Ну, так.
– Невже? Ти вирішив, що життя отак влаштоване? – Вона дозволила собі ще один ковток мого пива і підвелася. – Мені треба покататися, – повторила вона і вийшла.
Я повільно допив свій кухоль. Коли я закінчив, барменка вже повернулася, ввійшовши крізь бічні двері позаду бару, яких я спочатку не помітив.
Я замовив ще одну «Сьєрру». І ще одну.
Коли я нарешті закінчив у барі, катання на мотоциклі вже аж ніяк не здавалося доброю ідеєю, тож я скинув сумку зі спини й рушив до найближчого мотелю. Він стояв на невеличкому пагорбі, трохи далі від головної вулиці, у старомодній Г-подібній будівлі.
Дивно, але я вже бачив хлопця, що зустрів мене за стійкою адміністратора. Це був той червонолиций у блакитному светрі, що мало не збив мене з ніг, виходячи з бару раніше.
Він здавався виснаженим. Він не спитав у мене ані посвідчення особи, ані кредитної картки. Лише без жодних слів простягнув мені ключі від 9-го номера і побрів до заднього приміщення, звідки чувся звук увімкненого телевізора. Хтось щось казав на екрані, та я не міг розібрати жодного слова.
Кімната була, як у будь-якому мотелі, де мені траплялося бувати. Два двомісні ліжка. Килим того кольору, якому годі дібрати назви, бруднувато-жовте покривало. Старий коробкоподібний телевізор. Картина із зображенням біс-його-знає чого. Дві склянки у ванній кімнаті на підставках.
Я наповнив обидві водою, випив одну і ненадовго приліг на ліжко, думаючи, що варто привести свої думки до ладу й піти пошукати щось поїсти.
Кількома годинами пізніше я прокинувся. Я гадки не мав, де я чи що взагалі відбувається у світі, окрім того, що моя голова боліла. Не те щоб нестерпно, але відчутно.
Я намацав на столику склянку і випив її вміст. Від цього мені не надто покращало. Відчував, що голодний – я не пообідав дорогою – але великі червоні вогні старого радіогодинника показували, що вже за північ, а отже, мої шанси знайти якийсь відчинений заклад наближалися до нуля. Хоча, може, ще не дорівнювали йому.
Я сів, чекаючи, доки мій мозок урівноважиться з тілом, потім підвівся. Можна було побути хлопцем, який піде й спробує знайти щось поїсти. Дуже сміливо з мого боку.
Я взяв куртку зі стільця й відчинив двері. Вона стояла надворі, немов чекаючи. Дівчина з довгим рудим волоссям.
– Мені треба покататися, – терпляче мовила вона.
– Якого дідька ти тут робиш?
– Я щойно сказала.
Я зачинив за собою двері та попрямував до виходу на головну дорогу. Вона рухалася за мною, тримаючись за кілька ярдів позаду.
Подолавши півшляху, я почувався ще більш п’яним від прохолодного повітря, але потім моя голова почала трохи прояснюватися. І коли я ступив на головну вулицю, я вже міг міркувати досить логічно, аби помітити, що вздовж дороги немає припаркованих машин. Узагалі жодної.
– Куди, чорт забирай, усі поділися?
– Вони там, де й завжди.
– Тобто?
Вона підійшла й зупинилася біля мене.
– Ти знаєш. Навколо.
– І що це має означати? У барі теж нікого не було.
Вона розсміялася.
– Ні, були.
– Не було.
– Були так само. Ти просто не бачив їх. Не помітив. Але ти бачив жінку за барною стійкою, чи не так? Тому що хотів випити. І вона відповідала твоїм бажанням. Мала призначення. Решта – ні. Те, що ти бачиш навколо, – твій теперішній світ.
«Це сон, – подумав я. – Або я ніколи не вирушав у цю мандрівку, або й досі сплю в мотелі».
Але навіть коли в мене з’явилася ця думка, я вже знав, що помиляюся. Я можу передбачати, що станеться далі, але ніколи не вдамся до такого дешевого трюку, як сон. До того ж я просто знав, що це не так. Ви бачите сни. Я теж бачу. Але також я можу відрізнити, коли щось іде не так.