Якось вона спитала дівчинку про ту ніч – коли Рут зізналася, що вбила матір. Коли розповіла, як люди, яких ми вбиваємо, повертаються. І Рут лише з подивом глянула на неї, ніби й гадки не мала, про що каже Сьюзен. І це нагадало Сьюзен, як Конні відмовлялася обговорювати клоунів. Цієї миті Рут здавалася цілком схожою на свою матір.
– Тепер ми родина, – казав Ґреґ. – Нарешті! – так, наче їм усе завжди чогось бракувало, наче життя зі Сьюзен було неповним. А на вихідних, як належить справжній родині, вони ходили куди-небудь разом, і Ґреґ потурав кожній забаганці Рут – їй можна було їздити на море, їсти солодощі й чипси. А коли Сьюзен залишалася з нею наодинці, вона намагалася не балувати Рут. Це не було жорстоко. Це лише було правильно.
– Я люблю тебе, дядечку Ґреґ, – казала дівчинка перед сном і від душі обіймала його. – Я люблю тебе, тітонько Сьюзен, – і обіймала її теж, але то вже були нещирі обійми – Сьюзен відчувала це як жінка.
Наближався день народження дівчинки, і так пощастило, що цього року він припадав на вихідний. Ніякої школи для Рут, нічого, окрім цілоденних розваг! Ґреґ і Сьюзен спитали її, як би вона хотіла відсвяткувати день народження. Чи хоче вона влаштувати вечірку, на яку може запросити всіх своїх друзів? Вони можуть організувати це. Можуть зробити все, що вона захоче.
– Цирк, – сказала вона з найщирішою усмішкою. – Я хочу, аби ми пішли в цирк, лише втрьох.
У газеті було розміщено рекламу, до смішного маленьку, без жодних картинок. Неймовірно, що Рут узагалі знайшла її. «СЬОГОДНІ НА МАНЕЖІ: НЕЙМОВІРНА ВИСТАВА БРАТІВ БАМ-БАМ! – сповіщало оголошення. – РОЗВАГА ДЛЯ ВСІЄЇ РОДИНИ!»
Сьюзен сказала «ні». Ґреґ не знав, чому вона відмовляється, і вимагав переконливої причини. Він складав руки на грудях і чекав, і Рут, повторюючи за ним, складала руки так само. Сьюзен благала Рут обрати якусь іншу розвагу, і їй гидко було від самого факту, що вона змушена благати про щось маленьку дівчинку. Рут відповіла, що не хоче нічого іншого.
– Моя мама завжди водила мене в цирк, – казала Рут. – Ми дуже часто там бували. У кожному цирку, який могли знайти. Іноді за багато миль звідси, і ми годинами добиралися на машині.
– Ти, мабуть, дуже сумуєш за своєю мамою, – сказав Ґреґ. – Я маю на увазі твою справжню матір.
Рут нічого не відповіла.
– Ми підемо в цирк, – заявив Ґреґ. – Підемо всі. Ти любиш цирки?
– Не те щоб дуже сильно, – відповіла Рут.
Тієї ночі Сьюзен дала тіням нову обіцянку.
– Я піду до цирку, але нікого не вб’ю, – сказала вона. – Жодного клопоту не виникне.
VI
Настав день народження. Від самого ранку зарядив дощ.
– Потім розпогодиться, – сказав Ґреґ, але цього не сталося. До обіду гримав грім. Пробило третю годину, а хмари чорніли так, що здавалося, ніби надворі ніч.
Навіть Ґреґ почав сумніватися, що похід до цирку був такою вже доброю ідеєю.
– Але ж ви обіцяли, – заперечила Рут. Вона не благала. Це було сказано зовсім просто, як констатація факту. І цього було не спростувати.
Від самої ночі Сьюзен почувалася зле. Відчуття нудоти підіймалося горлом, дуже щільне та справжнє. Голова гула.
– Мені недобре, – поскаржилася вона, намагаючись говорити якомога переконливіше. – Чому б вам двом не піти в цирк без мене, а я залишуся тут і зроблю вам спагеті на вечерю!
Це було непереконливе заперечення. Сама не знаючи, як це сталося, вона вже натягала дощовик, узувалася й рушала за всіма надвір до машини.
Рут дозволили сісти попереду поряд із Ґреґом, адже це був її День народження. Сьюзен сіла позаду, пригнічена й сердита.
– Я ніколи раніше не був у цирку! – казав Ґреґ. – Я дуже схвильований! Там будуть акробати?
Рут відповіла, що, звісно ж, будуть.
– Там будуть клоуни?
Ґреґ почав наспівувати циркову пісеньку, у такт зі скрипом двірників.
Центральні траси були порожні. Ніхто не хотів виїздити в таку погоду. Цирк розташовувався в громадському парку в передмісті, приблизно за двадцять миль, і скоро їм довелося звернути на звивисті сільські дороги без ліхтарів і водостоків.
– Треба знайти інший шлях, – сказав Ґреґ, коли дорога попереду виявилася затопленою. – Але не хвилюйтеся, ми туди дістанемось!
– Шоу має тривати, – погодилася Рут.
– Це має бути тут, – нарешті сказав Ґреґ.
Він з’їхав з дороги. Вони стали вдивлятися в поле – темне, промокле і зовсім порожнє.
– Тут нічого немає, – сказав Ґреґ. – Вибач, принцесо. Може, вони відмінили виставу через дощ.