— Ну, почекай, я з тобою ще поквитаюсь! — роздратовано зашипів поручник і став одягати свою уніформу.
V.На фронті
Події минулої зими розгорнулися для Бойка і Муславського з швидкістю пружини, що вискочила з загальної системи машинерії. Минула весна, літо, осінь, вже кінчалась нова зима й у цьому бігові часу та подій обидва студенти відчували себе, як приголомшені. Їх закрутило в несподіваних випадках, як закручуються вершки в морожениці. Ще й тепер коли вони обидва вже ввійшли в будні війни, їм це здавалось несподіваним і безглуздим.
Поручник Голуб'ятніков виконав свій плян блискуче. Його ревнощі були, як міцна сітка. Він накинув її на голови студентів, зав'язав міцним вузлом і тепер вони безпорадно борсалися в ній.
Коли поручник узяв справу Бойка в свої руки і пришпилив до неї, як колекціонери пришпилюють метеликів, Муславського, — їхня доля була вирішена. Муславського негайно викинули з університету й ніякі хитрощі Бойка в його боротьбі з поліцією не допомагали, їх виловлювали з сховищ, як риб з акваріюма. Нарешті, їм заявили, що з ними розправляться, як з дезертирами. Це вже був кінець.
Тоді на кін виступив поручник Голуб'ятніков і, діючи, як приятель Жанни Барк, заходився рятувати обох студентів. Він це робив, мовляв, лише з приязні до Жанни, і обидва студенти мусили бути йому пише вдячні. Ні Жанна, ні вони не здогадувалися про хитру гру Голуб'ятнікова. Їм навіть не могло спасти на думку, щоб у людині міг зародитися такий божевільний плян пише через якісь ревнощі.
Через клопоти Жанни і Голуб'ятнікова, їм простили їхні провини й вони обидва потрапили простими солдатами в полк поручника. Все це робилося так швидко й у таких обставинах, що студенти навіть не стямились, як потрапили на фронт коло Риги і як їх уже закрутило тут у військовому оточенні, у відступах, наступах, боях та переходах.
Голуб'ятніков довгий час був для них несподіваною допомогою, що прийшла з рук Жанни. Лише згодом, відчувши справжнє ставлення до себе Голуб'ятнікова, вони зрозуміли, що стали жертвою його примхи.
Бойко, орієнтувавшись у воєнних обставинах, врешті не дуже шкодував, що його погляди на війну були зламані цими подіями. Потрапивши в гущу солдатів, він зрозумів, що тут з успіхом можна продовжувати почату роботу. У Києві йому заваджали працювати городовики та філери, і все, що він міг робити, — це ховатись від них. Тут же йому треба було лише стерегтися офіцерів та унтерів. На фронті, в цій військовій каші було навіть легше пускати в солдатські маси отруйні думки та гасла. Вони знаходили підготовлений ґрунт. Люди тут мали багато вільного часу й могли думати навіть про такі речі, що їх раніше вони б жахались.
Муславський обурений, що його так нахабно спровадили на фронт, став щирим однодумцем Бойка і найближчим його приятелем. Фронт і повсякчасна небезпека зблизила їх і, коли їх роз'єднували воєнні події, вони дуже турбувалися долею один одного. Вони часто зустрічались у шанцях, сидячи в них по кілька днів, на відпочинках у тилу, і часто ходили разом в небезпечні військові операції їх спочатку дивувало, що їх разом посилають у найнебезпечніші місця, але згодом вони зрозуміли, що це витівки Голуб'ятнікова.
Між цими трьома чоловіками зав'язався міцний роман, що в ньому ненависть і непохитна дружба були провідними ролями. Ненависть, що її могла розв'язати смерть і дружба, що могла кінчитись трагічно.
Муславський був у ролі простого піхотного стрільця, а Бойкові іноді, з примхи Голуб'ятнікова, доводилось виконувати й ролю ординарця при ньому. Голуб'ятніков тоді особливо знущався з нього, гадаючи, що викличе цим обурення Бойка і примусить його порушити військову дисципліну. Бойко здогадувався про ці наміри Голуб'ятнікова й тримався холодно, закликаючи на допомогу всю свою волю.
Ввесь полк поручника Голуб'ятнікова одної з неділь повернувся з шанців у тил на відпочинок. Був соняшний теплий день, що ними закінчується зима й починається весна, а також закінчується Київський контрактовий ярмарок.
Сніг розтанув і тоненьким брудним, жовтим шаром розповзався під ногами, змішуючись з рідкою глиною й нагадуючи екскременти хворої дитини. Чоботи солдатів в'язли в снігу й розрідженій землі, вода розмочувала підошви й мокрі онучі жабами кумкали під змерзлою ногою. Було важко витягати ноги з цієї грязюки, що засмоктувала, як засмоктують болота Бразілії.
Неймовірно брудні й втомлені люди, згинаючись під тягарем рушниць, витягаючи ноги з рідкої грязюки й обляпуючи нею своїх сусідів, нарешті, ввійшли до містечка. Тут було ще гірше, ніж у полі. На вулицях топились вози й коні. Коней одпрягали від возів і люди на руках виносили вози на сухе місце. Містечко було німецького вигляду. Гострі червоні покрівлі підносилися над біленькими будиночками. Воно було колись чистеньке й гарне. Але тепер це була лише тінь його, вірніше, кістяк. Це все одно, що порівняти гарного живого коня з тими кістяками ребер та суглобів, що їх можна іноді зустріти в полі. Воно було роздерте й пошматоване.