Отже інтереси розходились. Гасло «війна до переможного кінця» — на початку знайшло собі відгук на Південно-Західньому фронті, де 8-ма армія генерала Корнілова оволоділа значний район на південь од Дністра й захопила місто Калуш. Це, між іншим, трохи не зруйнувало воєнних плянів генерала Людендорфа. Раніш генерал Гінденбурґ, а тепер генерал Людендорф, мужні вояки, що воювали майже проти цілого світу, за чотири роки здорово вже підтоптались і цей наступ Корнілова сильно попсував їм нерви. Але побачивши декоративність наступів театрального Наполеона-Керенського, Людендорф зібрав своє хоробре військо, підкрутив вуса, сказав промову й армією в 9-ть піхотних дивізій з 600 гарматами і 180 мінометами вдарив по всьому Південно-Західньому фронті. Хоробрі козаки, українці, що захищали фронт великої Росії, бились одчайно, набиваючи свої гармати й рушниці вже навіть галушками, як їхні прадіди-запорожці, але побачивши, що німець пре з мінометами, сказали: хай йому хрін, і почали тікати. Хай вони, мовляв, з такою зброєю воюють з вітряками, а не з людьми з голими руками, з людьми, що їм нічого втрачати, крім поміщицьких цукроварень, фабрик і маєтків, що їм нічого втрачати, крім заіржавілих рушниць, а набути вони можуть цілу Україну. Ввесь Південно-Західній фронт від Бродів до Карпат здрігнувся. Людендорф, побачивши, що його справа на мазі, погнався за втікачами, але, втомившись бігати, захекано зупинився й почав відбиватися від англійців і французів, що тим часом, перлися на нього з півдня.
Керенський, бачучи, що його промови не впливають, заходився коло нових способів рятувати батьківщину. Він почав організувати на допомогу, щоб підняти дух армії, нові сили. Хитра бестія зрозуміла, що хлопці-козаки-солдатики скучили за своїми жінками. І щоб їм було веселіше воювати, Керенський заходився організовувати армію з жінок, — жіночі ударні батальйони смерти. Хоробрі й відважні російські жінки, нові жанни д'арки, мусіли своїм прикладом засоромити тюхтіїв і боягузів чоловіків та своєю груддю, а можливо й чимсь іншим, стати в оборону батьківщини.
Новий уряд став уживати американських способів. Фронт, як величезна спорожніла крамниця, став вимагати нового асортименту людей. Уряд як справжній представник буржуазії та торгашів, зрозумів, що, коли у фронтовій крамниці немає краму, значить, потрібна рекляма, карколомна рекляма, що захопила б усіх і дала б значний прибуток. В цій реклямі уряд Керенського перегнав навіть Америку. Прикриваючись революційними гаслами, висувались імперіялістичні відозви молодої войовничої буржуазії. «Умремо за свободу й революцію. Підемо здобувати мир для народу. Війна до переможного кінця!..» — викрикував у своїх промовах Керенський, і йому захоплено плескали панночки, інститутки та юнкери. Мир для народів кожний з них міг здобути на німецькому фронті, убивши кількох німців. Від кількости убитих прусаків залежала свобода й революція...
Ідеалом республіки була революційна, демократична Америка. Вона, як ідеальний зразок, ставилась у військовій реклямі. — Дивіться, — кричали промовці, — американські жінки, жінки найвидатніших кіл американського суспільства, дружини й дочки членів парляменту, державних та громадських діячів самі вербують добровольців на війну проти світового ворога, а де наша російська жінка, невже вона байдуже ставиться до свободи й революції?.. Дивіться, в Америці жінки навчаються військової справи! Там у Нью-Йорку вже є жіночий загін під командою капітана леді Етель-Мель Ширс. Російські жінки, до зброї!.. Захищайте революційні кордони батьківщини!..
І нарід, збуджений такими красномовними гаслами, почав «рватися на фронт». Солдати рвуться на фронт, студенти рвуться на фронт, юнкери рвуться на фронт, жінки рвуться на фронт, навіть покалічені на війні безногі й безрукі вояки почали рватися на фронт. Ця реклямна фразеологія деклямувалася на всіх перехрестях новоутвореної республіки.
В Петрограді почали працювати бюра запису в загін добровольців-покалічених вояків. Ця рекляма перебільшила вже навіть американську. До бюр почали з'являтися на костурах безногі й безрукі вояки, декого привозили на повозочках. Навіть безногі жебраки, що ніколи не були на фронті, прийшли до бюра й записалися в добровольці, як відважні Георгієвські кавалери. Це було вигідно, вербувальні бюра давали добре утримання, а головне не треба було йти ні на будь-який фронт. Це була рекляма. Незабаром набрався загін добровольців-покалічених вояків, що всі були з штучними ногами, руками й деякі навіть з штучними очима. Майже всі вони були Георгієвські кавалери й по кілька разів поранені. Всіх цих Георгієвських кавалерів набралось близько 350 чоловіка. Вони почали брати участь у військових маніфестаціях.