Одного разу Жанна сиділа в себе в кімнаті й читала журнал «Нива» — що допіру вийшло його чергове число. Вона захоплювалася ілюстраціями з фронту, що на них хоробрі солдати напували коні, або вели полоненого німця. Вона перечитувала оповідання про різні воєнні події, де змальовувалась хоробрість наших солдат і боягузство німців.
Жанна, читаючи журнала, чекала на Таню Дорову, її щось довго сьогодні не було. Жанна іноді поглядала на годинник і дивувалась, що Таня, така акуратна дівчина, сьогодні запізнювалася вже на дві години. Потім Жанна, захопившись журналом, і сама не помітила, як до неї завітала так довгождана гостя.Жанна відірвалася від журналу на скрип одчинених дверей. Вона подивилася на них і побачила, що в кімнаті стоїть молодий, стрункий і гарний солдат, зодягнений в новеньку солдатську уніформу. Новенькі блискучі чоботи рипіли в нього на ногах, нова зеленкувата уніформа трохи висіла на худорлявому, але стрункому тілі, на голові був солдатський кашкет, лихо збитий набакир.
«Хто б це міг бути?» — подумала здивовано Жанна, дивлячись на обличчя, що здалося Жанні напрочуд знайоме.
— Здравія бажаю, Жанно! — раптом жіночим голосом викрикнув, посміхаючись солдат і приставив руку до козирка. Жанна, не ймучи віри, поглянула на солдата.
— Таню! — здивовано скрикнула вона й підскочила з стільця.
— Так точно!..
Жанна захоплено подивилась на подругу. Це було справжнє перевтілення, її тоненька подруга Таня Дорова — солдат!..
— Ану, покажись! — нарешті, вимовила Жанна.
Таня покрутилася на одній нозі перед нею, потім скинула кашкета і плюхнулась у фотель трохи не задушивши кота Агасфера, що ображено витягнув свій хвіст з-під неї й пішов у другий куток кімнати.
— Ох, як я втомилась! — промовила вона, відкидаючи від очей підрізане волосся, що впало їй на скроні— Ти навіть постриглась!..
— Ах, скільки сьогодні було справ!.. Запис у бюро! Потім стрижка, касарня, потім переодягання, Батальйон Смерти! — заторохкотіла Дорова. — Потім промова, як слід поводитись солдату!..
— Ти розкажи толком!.. Я нічого не розумію!..
— Ну, тепер я солдат — жіночого ударного батальйону смерти. Розумієш?.. Я пішла до бюра Жіночої Спілки й записалась... Потім мене повели до касарень, там переодягнули. Якийсь дуже симпатичний офіцер казав нам промову. Казав, як треба стояти струнко й віддавати честь... Тепер я, солдат, со-олдат! — заспівала Таня.
— Ану, покажись ще!.. Тобі дуже личить стрижка. Уніформа трохи велика... А чоботи чудесні!.. Хіба такі чоботи дають солдатам?..
— Ні, це я собі купила!.. Їхні чоботи дуже великі й не приходяться на ногу. А це чоботи офіцерські.
— Ану, дай! — Жанна взяла у Тані кашкета й приміряла собі. — Ну як?.. Добре?..
— Чудесно!..
— Дай я поміряю ввесь костюм! — І Жанна пішла зачиняти двері на ключ. — Роздягайся!..
Жанна швидко скинула з себе плаття й залишилась у мережевій сорочці й пантальонах, нетерпляче чекаючи, поки роздягнеться Дорова.
Дорова скинула з себе зеленкувату куртку уніформи, розщібнувши блискучий жовтий пояс, і передала Жанні. Та відразу одягла на себе куртку, защібнула всі ґудзики й одягнула пояс. Тепер вона була в куртці й пантальонах. В неї був смішний і непристойний вигляд.
— Пояс потім!.. На!.. — сказала Таня, простягаючи Жанні ногу в чоботі.
— Що таке?
— Тягни!.. Я сама не стягну!..
Жанна вхопилась за чобіт, а Дорова за фотель. Жанна потягнула й фотель разом з Танею поїхав до неї. Жанна шарпонула сильніше і з чоботом в руках несподівано сіла на килим на підлозі.
— Ха-ха-ха! — весело сміялися вони обидві.
Потім таку ж маніпуляцію зробили з другим чоботом. Дорова розмотала онучі з білого холсту й скинула штани.
— А це що таке? — спитала Жанна, скинувши черевичок й одягаючи чобіт.
— Онучі!.. Це так треба!.. Тільки не одягай чоботи... спочатку штани!..
Жанна за вказівками Дорової одягла всю уніформу, одягла кашкета й почала крутитися перед дзеркалом. Уніформа була трошки тісна й у Жанни прекрасно окреслювалася вся її постать. Симпатичні округлості спереду і ззаду одразу відкривали, що це жінка. Було трохи смішно дивитись на її зад, що надто вже випинався з тісних штанів. Але вся її постать була міцніша й здоровіша за постать Дорової. В дзеркалі стояв стрункий солдат з прекрасним обличчям і напрочуд гарно розвиненими жіночими формами.
Таня Дорова вже трохи байдужа до цієї новинки взяла «Ниву» й почала її переглядати, поки Євгенія Барк крутилась перед дзеркалом.
— Ой, це щось цікаве!.. — скрикнула вона, зупинившись на чомусь у журналі. — «Непомітні герої фронту. Під градом шрапнелі», — прочитала вона. — Це щось цікаве!