Стомлений полк повертався після вогневого бою й милувався з гарного тихого українського вечора і прислухався, як солодко цвірінькають пташки. Ця художність для серйозної людини звучала б цинічно й нахабно. Писака фальшивок знав своїх читачів і знав, що на них може вплинути. Ввесь випадок з Єфременком міг би лише примусити замислитись над поведінкою цього солдата. Хитрий Єфременко, очевидно, побачивши, що він, як і всі телефоністи лежать у небезпечному місці, переліз до офіцерів, придумавши дуже оригінальний спосіб виправдати свою поведінку. В очах Жанни й Тані, з волі хитрого репортера, це стало великим геройським вчинком.
— Скидай уніформу, — сказала Дорова Жанні, — завтра матимеш свою!
VII.Батальйонерки
— Тру-ру-ру-ра-ра...
Жанна прокинулась од якогось різкого звуку. Коли вона ширше розплющила очі, то зрозуміла, що це сурмлять зорю. Уже майже три тижні, як вона прокидається від цього звуку сурми, але й досі вона ще не звикла до нього. Він лякав її своєю несподіваністю й вона відразу просиналась з тривожним почуттям у грудях. Потурбований сон тікав од неї, але сонне тіло ще ніжилось під ковдрою й було ледаче й мляве. Жанна подивилась навколо і побачила, як крізь брудні вікна касарні сіріє ранок.
Їй завжди здавалося, що вона допіру лягла, ще навіть не виспалась, коли треба було вже вставати. Вона підвелась і сіла на твердому сіннику. В касарні було сіро й задушно від дихання багатьох жіночих тіл. Її подруги ще спали. Поволі вони почали ворушитися під своїми ковдрами й голосно позіхати. Під боком у неї солодко витягнувся кіт Агасфер, зручно умостившись половиною тіла на подушці; він ще спав і звук сурми його не тривожив.
— Тру-ру-ра-ра! — захлиналась сурма.
До касарні зайшов днювальний. Це була товста заспана дівчина в солдатській уніформі. Вона, мабуть, міцно проспала всю ніч на своїй варті, і потривожена сурмою фльотських касарень, що стояли поруч, тепер прийшла будити своїх товаришок.
— Вставай!.. Вставай!.. — закричала вона хрипким голосом. — Годі вигріватись під ковдрами!.. Вставайте, потаскушки!..
У всіх кінцях касарні тепер уже жвавіше заворушились трохи ледачі солдати ударного жіночого батальйону смерти.
— Чого кричиш, заразо!.. Дай ще трошки поспати людям!.. — заверещала з кутка одна з прихильниць пізнього вставання.
— Заткнись, дівча!.. Це тобі не сальон тьоті Соні на Кінній площі!.. Вставай!..
— Ха-ха-ха!.. — засміялась дівчина, що лежала праворуч Жанни. — Франці-Чорнявці сьогодні сальон тьоті Соні приснився. Багато кавалерів було?..
Тепер уся касарня разворушилась. Здійнявся галас, крик і лайка. Жінки поволі вставали й одягались у солдатські уніформи. Жанна штовхнула в бік кота:
— Вставай, ледаче, вже день!..
Агасфер нервово витягнув лапи й незадоволено позіхнув.
— Вставай, бачиш, уже всі солдати встають!..
Жанна взяла з собою до касарні й кота Агасфера. Вона десь читала, що солдати мають собак і інших тварин, і що це найкращі друзі героїв непереможної армії. Щоб у всьому бути подібною до цих героїв, вона взяла з собою кота. І як деякі люди, палючи люльку, вважають, що вони вже через це справжні моряки, так і Жанна, взявши з собою кота, вважала, що вона вже справжній вояка, підкурений порохом. Жанна підвелася з ліжка й почала швиденько одягатись, щоб бути готовою раніш за всіх.
Її подруга, Таня Дорова, що лежала ліворуч од неї, ще солодко потягалась під ковдрою.
— Вставай, Таню, бо знов буде повно коло вмивальника!.. Таня неохоче скинула з себе ковдру, дістала з-під подушки дзеркало й пудру й почала старанно пудрити носа.
— Брр!.. Я не буду сьогодні вмиватись, там така холодна вода!..
— Який же ти солдат?.. Як тобі не сором!
— Вставайте, бабочки, — знов закричала днювальна — Франя Чорненко. — А то я вас зараз холодною водичкою побризкаю!..
— Ай, зараз, зараз... — закричали налякані солдати й почали одягатись.
— От ця Франька, набридлива скотина! — сказала Таня. — Коли вона вартує, ніколи не виспишся!..
— Щож, вона справжній солдат!.. Незабаром унтер-офіцером буде, не те, що ти!.. — відповіла Жанна.— Тобі добре говорити! — зауважила дівчина, що лежала праворуч од Жанни. — А от ми вчора були в наряді. Я, Дорова, Корзухіна, Снятко й ще двоє чи троє... Послали нас в караул чогось на Мільйонну вулицю. Приходимо туди, а там вечірка офіцерів... Наряд, правда, веселий... алеж втомлює дуже. Повернулись ми пізно. Мені навіть голова болить, не виспалась.