— Зміна!.. Зміна!.. — лунали голоси солдатів. Батальйонерки завернули праворуч і увійшли в шанці. Бородаті забруднені солдати одягли на плечі ремені рушниць і виходили з шанців тією ж дорогою, що нею пройшли батальйонерки.
— Жінки! — раптом почула Жанна здивований вигук.
І вона на собі відчула до краю здивовані погляди чорних, бородатих облич.
— Що це таке? — питали солдати. — Чому в шанці прислали жінок?..
— Невже не стає солдатів?
І в їхніх голосах звучали тривожні нотки. Це було остільки незвичне явище, що воно хвилювало до страху цих стомлених людей. Коли б на небі з'явилася раптом комета, то це було б природніше явище, ніж поява тут, у шанцях, переодягнених у солдатську уніформу жінок.
— Що вони тут робитимуть?..
— Вони здадуть німцям шанці!..
— Чого ви прийшли сюди? — запитав один з солдатів Жанну.
— Ми прийшли вам на зміну! — відповіла Жанна. — Жінки мусять показати, що вони можуть воювати не гірше чоловіків!.. Солдати-боягузи кидають фронт і ми мусимо засоромити їх своїм прикладом! — сказала Жанна, і їй самій стало соромно, коли вона поглянула в бородате, чорне від втоми, обличчя солдата.
«Кого вона має засоромити своїм прикладом?» — промайнула в неї думка й їй стало ніяково. Вона відчула, як червоніє. Ці слова були тут безглузді. Солдат здивовано дивився на неї й деякий час нічого не відповідав.
— От так історія! — промовив він і потім додав:
— Невже всіх жінок покликано до війська?.. А хто ж залишився з дітьми?..
На ці слова Жанна не встигла йому відповісти, бо слова команди погнали його з шанців. Незабаром з шанців вийшли всі солдати і в ньому залишилися одні батальйонерки. Вони деякий час ходили з кутка в куток, не знаючи, що їм робити. Потім прапорщик сказав їм, що треба вставити рушниці в отвори брустверу і слідкувати за німецькими шанцями. Коли вони побачать там людей, їм треба буде в них стріляти.
На цю процедуру зміни пішла вся ніч. Поволі прокидався літній ранок. Роса спадала на всі речі навколо і з землі здіймався легенький туман. Батальйонеркам стало холодно й вогко. Ранкова вогкість пронизувала їх і глина шанців неприємно липла до чобіт. Нарешті, крізь дерева лісу бризнуло проміння сонця й навколо стало трохи веселіше.
Майже одночасно тахнула німецька гармата, наче вітаючи схід сонця, Жанна почула в повітрі якийсь шум, там летіла велика птиця, розрізаючи повітря.
Хур-хур-хур-хур...
Почула вона над головою льот набою і майже інстинктивно притиснулась до глиняної стінки шанцю. За хвильку сильний вибух набоя пролунав позаду шанців у лісі. Всі батальйонерки поховалися під земляним прикриттям шанцю.
Жанна зацікавлено поглянула в отвір брустверу, де лежала її рушниця. Перед нею лежало нерівне поле, пошматоване й порите набоями. Там далі вона побачила нерівний земляний вал, оточений колючим дротом — то були німецькі шанці. Але ніякого руху не помічалося там, ніби там нікого, рішуче нікого не було. Жовтуватий від глини, але вже порослий травою вал ламаною лінією зникав праворуч і ліворуч. Коло самого валу на землі Жанна побачила в кількох місцях, наче шматки дерева, що лежали на землі. Але придивившись краще, Жанна зрозуміла, що це трупи людей. Ще ближче, у ямах, що їх повиривали набої, Жанна побачила ще нові трупи й, коли вона оглянула все поле, вона злякалась, перед нею було поле трупів, що лишилося, мабуть, від атаки.
Вони лежали в різних позах, деякі навіть сиділи, прихилившись спиною до стін ями. Це було неприємне, страшне видовисько, і Жанна відійшла від брустверу.
День минав тихо й непомітно. До шанців принесли обід і лише по обіді трапилася трохи смішна подія.Кіт Агасфер вистрибнув у отвір брустверу й там старанно став умиватись. За кілька хвилин з німецьких шанців залунали постріли рушниць. Німці, помітивши щось біле на бруствері, почали його обстрілювати. Кулі з легким шумом почали впиватися в землю брустверу. Жанна, налякавшись, що вони вб'ють кота, почала його кликати, але він не йшов і спокійно собі вмивався. Через кілька хвилин зататакав німецький кулемет. Він з шумом, наче ножем, розрізав повітря, Агасфер моментально стрибнув назад до шанцю. Він нервово ворушив своєю шкурою й ввесь настовбурчився. Кулеметна стрілянина, очевидно, справила на нього неприємне вражіння. Насамперед, це для нього було незвичне й незрозуміле явище. Коли кіт зіскочив з брустверу, одночасно з цим припинився обстріл.
Ввесь день і ввесь вечір було тихо. На всьому фронті не було чути ні одного пострілу. Шумів вітер у лісі й стиха розмовляли в шанцях батальйонерки. Ця тиша якось приголомшувала, було дивно, що німці мовчать. Надійшла ніч, і все так само було тихо. Можна було подумати, що німці залишили свої шанці й відступили. Але повірити, що це так, було б помилкою. Це була облудлива тиша, що буває лише перед вибухом довгої інтенсивної стрілянини.