Після тих вправ було політнавчання, й о пів на сьому (вже стемніло) на мене чекала Люція; я побіг до колючого дроту, вона кивнула, давши зрозуміти, що все гаразд, і пішла. Потім була вечеря, потім відбій; я лежав і чекав, аж засне капрал, який наглядав за нашою кімнатою. Потім узув черевики і, як був, у кальсонах і довгій нічній сорочці, тихенько вийшов із кімнати. Пройшов коридором і опинився у дворі; було холодно. Лазівка крізь огорожу була за санчастиною, тож у разі зустрічі з вартовим можна було завжди сказати, що я занедужав і йду до лікаря. Та я нікого не зустрів; ховаючись у тіні, обігнув санчастину; прожектор освітлював те саме місце (вартовий, що мав обертати його, не дуже ревно ставився до своїх обов’язків), і частина подвір’я, крізь яку мені треба було прокрастися, тонула в пітьмі; тепер я мав лиш один клопіт: не натрапити на патруль, що ходив уночі з псом попід огорожею; скрізь було тихо (так тихо, аж заважало мені скрадатися без шуму); я простояв там хвилин із десять, аж почув далекий гавкіт пса; він лунав десь аж на другому кінці території. Отож я відійшов від стіни і побіг до того місця в огорожі, де завдяки старанням Ґонзи внизу був перетнутий дріт. Ліг ницьма і проповз попід огорожею; тепер треба було відкинути всі вагання; ще кілька кроків, — і я опинився біля обгородженого штахетником двору, де стояв дім гірника; все було гаразд: хвіртку не замкнули на ключ, я прослизнув у двір і побачив, що в будинку крізь опущену штору пробивається світло. Я постукав у шибку, і за кілька секунд на порозі з’явився височенний чолов’яга, який загорлав, щоб я заходив. (Від того галасу мене аж циганський піт пройняв, я ж бо не забував, що казарма розташована зовсім поруч.)
Двері провадили простісінько до кімнати; я трохи ошелешено зупинився на порозі; довкола столу (з відкоркованою пляшкою) у досить недбалих позах сиділо п’ятеро чоловіків; угледівши мене в тому нічному вбранні, вони гучно зареготалися; потім заявили, що в такій одежі я, мабуть, змерз мов цуцик, і налили мені чарку; я скуштував: то був спиртяга, ледь-ледь розведений водою, за міцністю градусів із дев’яносто; вони заохочували мене випити те все, і я вихилив чарку одним духом; від того питва закашлявся, і вони знову приязно зареготали і підштовхнули до мене стілець; почали допитуватися, як це я «перейшов кордон», потім знову оглянули моє вбрання й зареготали, кажучи, що це «підштанці-втікачі». Усім тим гірникам було від тридцяти до сорока років, і вони, либонь, частенько тут збиралися; хоч вони і пиячили, але п’яні не були; коли я оговтався від несподіванки, їхня безтурботна поведінка розвіяла мою пригніченість. Другу чарку того кріпезного і давкого напою я вихилив сміливіше. Гірник тим часом пішов до сусідньої кімнати і повернувся з темним костюмом. «Підійде тобі?» — запитав він. Я оцінив, що той чолов’яга сантиметрів на десять вищий за мене, та ще й кремезніший, але відказав: «Нічого не вдієш, треба йти». Надів штани поверх кальсонів, але мусив тримати їх у руках, такі бахматі й довгі вони були. «Паска ні в кого нема?» — запитав той чолов’яга. Паска не знайшлося ні в кого. «Або принаймні мотузка?» — докинув я. Мотузок знайшли, і завдяки йому штани ще сяк-таки трималися. Я вбрав піджак, і гірники вирішили (хтозна й чому), що я викапаний Чарлі Чаплін, тільки котелка бракує й ціпка. Щоб потішити їх, я звів докупи закаблуки і розставив носаки черевиків. Штани збрижилися гармошкою над черевиками, і чоловіки були в захваті, сказали, що цього вечора переді мною хоч яка дівчина впаде на спину. Налили мені ще одну чарку і провели надвір. Господар запевнив, що я будь-якої пори можу постукати до нього у вікно, коли треба буде перевдягнутися.
Я вийшов на вулицю передмістя, насилу освітлену ліхтарями. Ще зо чверть години йшов попід колючою огорожею, перш ніж дістатися до того будинку, де я мав зустрітися з Люцією. Дорогою мусив учинити над собою зусилля, щоб поминути яскраво освітлену браму нашої частини; але тривога виявилася марною: моя цивільна одіж пречудово маскувала мене, і вартовий мене не впізнав, хоч і глянув; до будинку я дістався без пригод і перешкод. Відчинив двері (осяяні світлом самотнього ліхтаря) і ввійшов у під’їзд, пригадуючи (лише за розповіддю гірника) розташування квартири: східці ліворуч, другий поверх, двері навпроти. Постукав. Обернувся ключ, і мене впустила досередини Люція.