Наприклад, у лідійській тональності. Це тональність, що допускає збільшену кварту. Вона завжди навіває на мене ностальгію за пасторальними ідиліями давніх часів. Я просто-таки бачу язичницького Пана і чую його флейту:
Барокова музика і музика класичного періоду були фанатично віддані культові впорядкованості великої септими. Шлях до тоніки для них був тільки через нижній вступний тон. Мала септима, що сягає тоніки великою секундою, лякала їх. А я у наших народних піснях люблю якраз цю малу септиму, хоч до еолійського ладу вона належить, хоч до дорійського, хоч до міксолідійського. За її меланхолійність. І за те, що вона не тяжіє несамовито до основного тону, яким закінчується усе, і спів, і життя:
Але є пісні з такою своєрідною тональністю, що їх неможливо зарахувати до жодної з так званих церковних тональностей. Від них я просто-таки у захваті:
Моравські пісні за своїми тональностями надзвичайно складні. Їхній тональний устрій загадковий. Починаючись із мінору, вони закінчуються мажором, коливаючись поміж кількома різними тональностями. Часто, гармонізуючи їх, я не можу збагнути їхньої тональності. Надто ж у повільних піснях, які Барток прозвав розмовними. У нашій нотній системі неможливо передати їхній ритм. Інакше мовлячи, в перспективі нашої нотної системи всі народні співаки виконують ті пісні в неточному ритмі.
Як це пояснити? Леош Яначек стверджував, що ця невловна складність ритму випливає з перебіжних змін настрою співака. Змінами у співі реагує він на барви квіток, на погоду, на краєвиди.
Та чи не занадто поетичне це тлумачення? Коли я навчався перший рік в університеті, викладач розповів нам про один зі своїх експериментів. Він попросив співати кількох народних виконавців, причому кожного окремо, ту саму пісню, яку неможливо було ритмічно записати нотами. Виміри, які він здобув завдяки точній електронній апаратурі, дали йому змогу встановити, що кожен співав так само.
Отож ритмічна складність тих пісень не залежить від браку точності чи настрою виконавця. Вона підкоряється якимось таємничим законам. Отак, наприклад, у танцювальних моравських піснях друга половина такту завжди на частку секунди довша за першу. Але як записати нотами цю складність? В основі метричного устрою складної музики лежить симетрія. Нота ділиться на дві половини, половина ділиться на дві чверті, такт ділиться на дві, три, на чотири однакові частки. Але як оцінювати такт, що ділиться на дві частки неоднакової тривалості? Найбільший клопіт для нас сьогодні — як записати нотами оригінальний ритм моравських пісень.
Одне можна сказати з певністю: наші пісні не могли народитися з барокової музики. Чеські, може, й походили від неї. У Чехії був вищий рівень цивілізації, тісніший контакт сіл із містами, селян із замками. У Моравії теж були замки. Але сільський люд був там простіший і більш ізольований.
Сільські музики в цім краю не грали в замкових оркестрах. За цих умов у нас збереглися народні пісні, причому і найдавніші. Цим і пояснюється їхня різноманітність. Вони датуються різними етапами їхньої довгої, повільної історії.
Коли опиняєшся віч-на-віч із нашою народною музикою, то неначе бачиш танцівницю з «Тисяча й однієї ночі», яка одну за одною скидає з себе вуалі.
Погляньте, ось перша вуаль. Тканина з тривіальним малюнком. Це наймолодші пісні, 50-60-х років нашого століття. Вони прийшли до нас із заходу, з Чехії. У школах дітей вчили співати цих пісень. Більшість їх мажорна, хіба що тільки адаптована до нашого звичного ритму.
А ось друга вуаль, уже строкатіша. Це пісні угорського походження. Вони супроводжували експансію мадярської мови. Їх поширювали циганські оркестри в XIX столітті. Чардаш і рекрутські співи.
Коли танцівниця скидає ще одну вуаль, з’являється наступний пісенний пласт. Це пісні корінних слов’ян XVI–XVII століть.
А четверта вуаль ще краща. Це пісні, що сягають XIV століття. За тієї пори із південного сходу спускалися до нас із карпатського хребта пастухи-валахи. Їхні пастуші й розбійницькі співи не знали ніяких акордів і гармоній. У них суто мелодійна основа. Архаїчні тональності, породжені сопілкою і флоярою.
Коли падає остання вуаль, на танцівниці вже нічого не залишається. Вона танцює голісінька. Найдавніші пісні, що виникли ще за доби язичництва. Вони базуються на архаїчній системі музичного мислення. На системі чотирьох нот, тетрахорді. Косарські, обжинкові пісні. Пісні, пов’язані з обрядами патріархального хутора.