Подумки я прозивав його Щуроловом. Це назвисько йому личило. Тільки заграв на дудку — і ми самі біжимо до нього. Там, де його ідеї ще не набули завершеності, всі ми кидаємося йому на допомогу. Пригадую мої роздуми. Я говорив про розвиток європейської музики від епохи бароко. Після періоду імпресіонізму вона втомилася від самої себе. Вона майже вичерпала свої соки, як у сонатах та симфоніях, так і в популярних жанрах. Тим-то такий чудесний вплив справив на неї джаз. Він зачарував не лише європейські ресторани і танцювальні зали. Зачарував він і Стравінського, Онеґґера, Мійо, які всотали його ритми у свої композиції. Але, зважмо, водночас — чи радше за десять років до того — свіжу кров у європейську музику влив давній фольклор Старого Континенту, який ніде так не зберігся, як тут у нас, в Центральній Європі. Яначек, Барток. Отак сама історія музики поставила поруч давні пласти народної музики і джазу. Обидва однаково сприяли ґенезі новітньої серйозної музики XX століття. Проте для музики широких мас все поточилося по-іншому.
Давній мелос європейських народів не лишив у ній жодного сліду. Тут одноосібно запанував джаз. І з цього й розпочинається наше завдання.
Авжеж, немає сумніву: у давньому корінні нашої народної музики криється та сама потуга, що й у джазі. Він відзначається власного, тільки йому притаманною мелодикою, де весь час присутній первісний гексахорд стародавніх негритянських пісень. Але наша народна музика теж відзначається власного мелодикою, яка тонально набагато розмаїтіша. Джаз має ритмічну самобутність, його дивовижна складність формувалася десятками століть на основі культури гри на африканських тамбуринах і тамтамах. Але заразом ритми нашої музики належить лише їй. Зрештою, джаз базується на імпровізації. Проте чудові концерти скрипалів, які ніколи не вміли читати ноти, теж мають за основу імпровізацію.
Одне відокремлює нас від джазу, додав Людвік. Він дуже швидко розвивається й міняється. Його стиль — це рух. Крутим шляхом підіймається він від нью-орлеанської поліфонії через свінґ до бібопу й далі. Новому Орлеанові навіть не снилися ті гармонії, які є в сучасному джазі. Наша народна музика — це красуня, що вже цілі століття спить непробудним сном. Ми повинні розбудити її. Вона повинна ввійти в сучасне життя й розвиватися в ньому, як ото джаз. Не перестаючи бути сама собою, не втрачаючи ні крихти своєї мелодики і ритміки, вона повинна відкривати нові стильові фази. Це дуже непросто. Це величезна праця. І виконати її можна лише за соціалізму.
А до чого тут соціалізм? — запротестували ми.
Він пояснив. Давнє село жило громадою. Обряди пронизували сільський рік від початку до кінця. Народне мистецтво було невіддільне від цих обрядів. За доби романтизму уявляли, ніби селянку в полі охоплювало піднесення й пісня била з її уст, немов джерело зі скелі. Проте народна пісня народжувалася не так, як авторські вірші. Поет творить, щоб виразити самого себе, заявити світові про свою унікальність. Співаючи народну пісню, люди намагаються не виділитися, а злитися із загалом. Вона росте, мов сталактит. Крапля за краплею обростає новими мотивами, новими варіаціями. Передається від покоління до покоління, і кожен співак додає до неї щось нове. У такий спосіб у кожної пісні було чимало авторів, які скромно губилися в її тіні. Жодна народна пісня не існувала просто так, сама для себе. Вона мала чітко визначену функцію. Одні пісні виконували під час весілля, другі — під час збирання врожаю, на гулянні, під час Різдва, косовиці, були танцювальні й були похоронні пісні. Навіть любовні пісні не існували поза певними усталеними обрядами. Вечірні гуляння, співи під вікнами, пропозиція одружитися — все це були колективні обряди, і пісня відігравала в них чітко визначену роль.
Капіталізм зруйнував це колективне життя. Народне мистецтво втратило свій ґрунт, свій сенс існування, свої функції. Даремно силкуватися відродити його в суспільстві, де людина живе осібно від інших, лише для себе самої. Та соціалізм звільнить людей від гніту самоти. Вони житимуть у нових спільнотах, об’єднані спільним інтересом. Їхнє приватне життя буде нерозривно пов’язане з громадським. Їх згуртує ціла низка обрядів. Декотрі будуть запозичені з минулого: свято обжинків, танцювальні вечори, звичаї, пов’язані з працею. Інші будуть нововведеннями: святкування Першого травня, мітинги, річниця визволення, зібрання. І народне мистецтво скрізь знайде своє місце. Скрізь воно розвиватиметься, мінятиметься, оновлюватиметься. Розуміємо ми це чи ні?