«У шахи грає, — подумав Котя, — але чому ж він підказує своєму супротивнику ходи? Дурний той буде так ходити, як йому Женька підказує».
Котя розгорнув кущі і закляк на місці. Женька справді грав, тільки не в шахи, а в шашки. Але не це здивувало Котю, а те, що Женьчин супротивник — великий, ситий, рудий кіт. Шахівниця була розкладена серед доріжки, на піску, а за шашки правили акуратно нарізані кружальця ковбаси. «Краківська», — механічно визначив Котя, все ще не розуміючи, чи йому сниться, чи справді Женька грає з рудим котом у шашки. Це було щось надзвичайне. Такого не побачиш навіть у цирку, а треба сказати, що за своє життя Котя був у цирку аж тричі.
— Драстуй, — не підводячи своєї забинтованої голови, сказав Женька, — стань збоку і не заважай. Іде експеримент. Біоніка, брат, складна штука, щоб я пропав.
— Драстуй, — здавленим голосом відповів Котя і, присівши поруч, пошепки додав — Я тобі пиріжків приніс і варення. Голова не болить?
— Голова не болить. Тільки б ти замість пиріжків краще ковбаси приніс. Цей кіт страшний ненажера. Він може з'їсти ковбаси вдвічі більше, ніж сам важить.
— Звідки ж я знав, — почав виправдовуватись Котя, — завтра обов'язково принесу.
— Завтра буде вже пізно. Та-ак. Ходи «б2-б4»! — І Женька трісочкою підсунув до кота кружальце ковбаси.
Але кіт схопив у зуби інше кружальце, не те, що лежало ближче до нього. Проковтнути ковбасу, йому, правда, не пощастило, бо Женька ляснув його тріскою по зубах. Кіт випустив ковбасу і сердито зіщулився.
— Він мусить взяти те кружальце, яке я йому пропоную, і пересунути його лапою на певне місце, — пояснив Женька і шморгнув носом.
— А як не візьме? — поцікавився Котя, тим часом розв'язуючи вузлика і дістаючи пиріжки.
— По зубах заробить.
— Так він же втече!
— Не втече, я ж тобі кажу, що він ненажера. Ось дивись, — і Женька знову по діагоналі підсунув до кота кружальце ковбаси.
Цього разу кіт зрозумів, чого від нього хочуть, але зрозумів тільки наполовину. Він підхопив кігтем саме те кружальце, що хотів Женька, але замість того, щоб сунути його по діагоналі, потяг його до рота. І тут-таки тріска ляснула його по лапі.
— Може, він на пиріжка клюне? — запитав Котя, простягаючи Женьці пиріжок.
— Не лізь ти з своїми пиріжками. У нього умовний рефлекс на ковбасу вироблено, а не на пиріжки. Ти можеш усе зіпсувати.
Котя ображено відкусив половину пиріжка. Експеримент тим часом тривав. Котя все більше і більше дивувався. По-перше, він дивувався, звідки у Женьки стільки терпіння, по-друге — чому кіт не тікає? Адже на голодного цей кіт аж ніяк не був схожий… «Мабуть, страшенно ледачий», — подумав Котя, беручи механічно другий пиріжок.
— Слухай, Женю, — запитав він, — а чого ти від нього добиваєшся?
— Як то чого? — звів свої здивовані очі Женька. — Коли він піде так, як я йому кажу, то через два ходи він з'їсть мою «дамку». Я йому дозволю її з'їсти, умовний рефлекс треба підкріплювати.
І Женька показав на «дамку» — кружальце ковбаси, тільки вдвічі товще.
— Йому ж вигідніше з'їсти «дамку».
— Я думаю, — беручи третій пиріжок, сказав Котя, — вигідніше все ж таки з'їсти ті три шашки, що до нього ближче лежать.
— А це навіщо? — підняв Женька тріску.
— То ти його в цирк готуєш? — спитав Котя, намацуючи четвертий пиріжок.
— Ні-і, — зморщив носа Женька, — в цирк йому вже пізно. Його треба було вчити змалечку, а це вже старий кіт.
— Тоді навіщо ти з ним морочишся?
Женька не відповів, він знову зосередився, і Котя змушений був жувати мовчки. Кіт ніяк не міг второпати, чого від нього хоче Женька, і Котя трохи занудьгував. Тоді він почав мріяти вголос:
— А показувати в цирку кота, що вміє грати в шашки, теж здорово. Уявляєш собі, одного дня прокидається наше місто, а кругом афіші, афіші, афіші, а на тих афішах твій портрет і напис: «Весь вечір на манежі Ежен Жменьо з групою дресированих котів!»
— Що ти мелеш! І чому Ежен Жменьо?
— В цирку так заведено. У паспорті ти можеш бути Євген Жменька, а на афіші обов'язково Ежен Жменьо. Щоб цікавіше було.
— І ніхто так не пише: «Весь вечір на манежі!»
— Ще й як пишуть! Сам читав!
— Це ти читав про клоунів, а про дресирувальників так ніхто не пише. Як це я можу бути з ним весь вечір на манежі? Та він же ж пуд ковбаси з'їсть за вечір. І не для цирку я його готую.
— А для чого ж ти його готуєш?
— Для науки. Розумієш, Котько, я десь читав, що звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт…
— У кота є розум?