Выбрать главу

— Більше, ніж у тебе. Не перебивай. Звичайний, з середніми розумовими здібностями кіт може запам'ятати і відрізняти до ста п'ятдесяти слів.

— Людських?

— Ні, котячих. Звичайно, людських. Ну, от… Ти мене слухаєш чи ти жуєш? Що ти жуєш?

— Я? — закашлявся і мало не вдавився Котя. — Бачиш, я тобі пиріжки приніс, а ти сказав… — Котині щоки густо почервоніли, — ти сказав, щоб я умовний рефлекс не порушував. Ну, я й… якось теє…

— Теє! Умовний рефлекс у мене чи в кота? Я про кота говорив. Залишилося там що-небудь?

— Пиріжків більш немає, але ось бери яблука, бери варення.

І, щоб якось виправдатись перед Женькою, Котя запобігливо сказав:

— Ти обіцяв розповісти про біоніку…

— Про біоніку? Ага, єсть така наука. От коли ми беремо мозок.

— Котячий?

— Чому котячий? Взагалі. А варення в тебе дуже смачне.

На тому розмова про біоніку закінчилася. Кіт хапливо підбирав ковбасу, не забуваючи про «дамку».

Розділ сьомий, де Анатолій справляє пилососа, а Женька збирається полювати на ведмедів

— Ви не турбуйтеся, Ольго Яківно, — говорив Анатолій, знімаючи свого білосніжного кітеля і залишаючись тільки в смугастому тільнику, — зараз все буде в ажурі. Техніка не складна.

— Я знаю, що ви, Толику, все вмієте, але навіщо вам ця робота? — підхвалювала Женьчина мама Анатолія.

Ліда в білому платті стояла поруч і кидала на Женьку нищівні погляди. Вони з Анатолієм тільки-но збиралися піти погуляти вздовж набережної, і от, на тобі, ця халепа.

Ольга Яківна намагалася взагалі Женьки не помічати і говорила про нього так, ніби його не було в кімнаті.

— Ну, от скажіть, Толику, як воно отаке вродиться і що з нього виросте?

— Нічого страшного, — статечно відповів Анатолій, — вік у нього такий переломний, все ламає. Переросте, всі ми були дітьми.

Женьку аж пересмикнуло. Коли б він міг, то викинув би Анатолія у вікно. Подумаєш, дорослий! Женька ще добре пам'ятає, як Анатолій ходив до школи. Правда, тоді Женька ходив у дитсадок. Але ж все одно Анатолій поводиться не як мужчина. І у Женьки від образи аж сльози забриніли на очах.

— Подумаєш, я сам його можу полагодити. Нема чого вам бруднити руки, — буркнув він.

— Ти вже краще помовч, — скипіла Ліда.

— Ти вже лоба собі полагодив, — додала мама.?Анатолій взагалі нічого не сказав. Насвистуючи «Чорнеє море моє», він орудував ключем. І це найбільше ображало Женьку. Отже, Анатолій і справді вважає його за дитину, з якою не варто вступати у розмову.

І тут до кімнати увійшов тато. В руках він тримав якогось листа. Тато привітався і сказав:

— Що це у вас за демонтаж побутової техніки?

— Та от поточний ремонт роблю, — сказав Анатолій. — Тільки, Вікторе Антоновичу, ви помиляєтесь, коли думаєте, що це побутова техніка. Євген Вікторович пробував довести, що це сільськогосподарська техніка.

— Знову Женька, — похитав головою тато, — за ним скрізь золоті верби ростуть.

Женька зітхнув і почервонів. На думці у нього було зовсім зле. Він не сподівався, що тато прийде так рано. Женька не стільки боявся, скільки соромився тата. Тато за все життя ніколи пальцем не зачепив Женьку (чого не можна було сказати про маму), ба, тато навіть ніколи не сварився! Але він вмів так сказати кілька слів, що потім Женька не знав, куди подітися від сорому. Краще б уже бурчала Ліда, краще б уже лаялась мама (хай би й рушником перетягла через плечі), але хай би про Женьчині «художества» не знав тато. Мама могла йому і не сказати. Могла забути. За день стільки різних гріхів набиралось у Женьки, що мама була неспроможна всі запам'ятати. Правда, цей гріх був особливий, і мама навряд чи його б забула. Але хай би тато краще прийшов з роботи трохи пізніше, а не тепер, у розпалі Женьчиної ганьби.

— Розумієш, Вікторе, — почала розповідати мама, — Лідочка (в присутності Анатолія мама завжди називала Лідку Лідочкою) взяла на прокатному пункті пилосос, хотіла в квартирі прибрати, а цей… цей…

Мама не знайшла потрібного слова і тільки махнула рукою.

— Він що, пилососом хотів викачати Чорне море, щоб зібрати на дні рибу? — цілком серйозно поцікавився тато, а Женька ще нижче пригнув голову.

— Ні, — засміявся Анатолій, — Чорне море він викачає іншим разом за допомогою велосипедного насоса. Цього разу Євген Вікторович вирішили допомогти сільському господарству. Черговий експеримент проходив під прапором винищення се-ге шкідників.

«Чому се-ге? — подумав Женька і тут-таки зрозумів: — Се-ге, цебто сільськогосподарських».

— Ото-то, — підхопила мама, — не встигла Лідочка відвернутися, як цей… цей… (знову не знаходилось відповідного слова) доточив шнура, виволік пилососа в садок і почав втягувати ним усе, що під руку трапить.