Дівчина перебігла поглядом анкету; запитання траплялись дуже цікаві (скажімо: чи не тікали ви з дому?), і вона то усміхалася, то зосереджено м’яла собі вухо, згадуючи своє життя — школу, Маньківку, подорожі в Пущу, а весняне сонце підіймалося все вище, заглядаючи в клас, і від сонця, від тиші й млості дехто за партами сонно куняв, дехто з нудьгою позирав у вікно, і в очах снувався мрійливий туман: ех, оце б на вулицю, та надути м’яча, та з ходу — під перекладину! Словом, у дрімоті й зітханнях збігали хвилини, і молодий енергійний товариш з інституту змушений був ще раз поплескати в долоні:
— Дорогі п'ятикласники! Не гайте, не гайте часу! Залишається двадцять хвилин.
Женя змахнула долонею сонні мікроби, що витали перед очима, взяла авторучку і бігцем, густими дрібненькими буквами, аби тільки побільше вмістилося, зашкрябала в анкеті. Вона й не бачила, що через плече їй заглядає Бен. Він раз у раз просовував патлату голову й для сміху (бо за ним спостерігали дружки) висолоплював язика. Підглянувши, що там розписує Цибулько, він робив швидкі помітки у своїй анкеті. Женя відповідала — і Бен слідом за нею. Йому сподобалась ця гра: своїми відповідями перекривляти (а коли треба — й контратакувати) свого давнього таємного друга-суперника.
Продзеленчав електродзвінок. Женя на півслові поставила крапку і віднесла недописані аркуші Олегові Артуровичу. За нею встав Бен, козирнув психологові й демонстративно поклав свою анкету поверх Цибульчиної. Так вони, анкети-суперники, і помандрували разом до Інституту психології. Там їх у пізню вечірню годину, коли найпродуктивніше працює наукова думка, розклав перед собою товариш Грицюта і з глибоким інтересом почав співставляти:
1. Чи серйозна ви людина?
Бен: О' кей!
Женя: І серйозна, і ні. Коли читаю книгу, пливу на змаганнях в басейні, ходжу з татом у лісі, то серйозна-серйозна, як борсук. А на уроках малювання хтось мені наче сірничиною крутить у носі: хочеться почмихати.
2. Ваш настрій — веселий, похмурий, перемінний?
Бен: Бойовий!
Женя: Перемінний. Сто разів на день весела і двісті разів похмура.
3. Чи легко ви плачете?
Бен: Хай плачуть мої вороги!
Женя: Коли вдарюсь, то плачуть усі мої кісточки, а я стою, аж темно в очах, і мовчу.
(Примітка науковця. Слова Бена виписати до крилатих виразів).
4. Чи швидко ви забуваєте образи?
Бен: Нікада і нікому!
Женя: Нікому й ніколи! Даю здачі.
5. Чи боїтесь ви грози, собак, темряви?
Бен: Замість відповіді малюнок чи то собаки, чи то кота, якого він тягне за хвоста.
Женя: Темряви — ні, собак — трішки, грози (тобто директора) — більше.
6. Чи можете ви різати птицю?
Бен: І бегемотів!
Женя: Не пробувала.
7. Чи не боїтесь ви залишитися дома самі?
Бен: Хай бояться мої вороги!
Женя: Ні, не боюсь. А один, що називає себе генералом, тікав, як заєць, від свистка мого Зайчика.
(Примітка науковця. Не по суті та й незрозуміло).
8. Чи хвилює вас вигляд крові?
Бен: Малюнок пістолета, що стріляє в череп.
Женя: По-моєму, дурне запитання.
(Примітка науковця. Ця дівчина надто зарозуміла).
9. Чи дратує вас те, коли скатерка висить на столі трохи нерівно?
Бен: Єрунда! Не в цьому красота жизні, як говорить мій друг.
Женя: У нас такого не буває. Хіба раніше, коли худий наш Хтось ганявся за чортенятами.
(Науковець: ?!)
10. Чи важко вам тривалий час залишатися на одному місці?
Бен: Повний вперед! Я не якась Жабуліна, щоб цілісінькі дні убивати над задачами.
Женя: Не люблю дуже кручених, таких як Б-н, що не помічають інших. А ще більше не люблю сонних тетер.
11. Чи вірите ви в свої сили, в свої здібності?
Бен: Здібності, як говорить мій друг, хорошо, але солідний папаша краще.
Женя: Я вірю! Я вірю, що виліплю щось... не тільки виноградинку, а щось таке — велике, гарне, як птах...
(Примітка науковця. Вельми туманно і неконкретно).
12. Яке горе чи нещастя перенесли ви у своєму житті?
Бен: Один мій кращий друг (не буду називати його по паспорту) украв у мене семизарядний англійський пістолет. У мене від потрясіння аж вискочив прищ на губі.
Женя: У нас дома траплялось нещастя (далі щось написано й закреслено, можна тільки прочитати слова: трибуна ООН... гості... на сходах...).
13. Чи буває, що ви говорите про речі, в яких гаразд не розбираєтесь?
Бен: Нікада! Будь-яку річ я розберу по кісточках.
Женя: Буває, що говорю. А хіба є люди, які цього не роблять?