Зараз вона сидить, блаженно розморена, і до слуху її долітає легенький шепіт листя за вікном, далеке дзеленькання трамвая. А нога вже лягла на підлогу і теж до чогось прислухається. О! Чуєте? Ніби щось лоскоче підошву. Ні, не лоскоче, а тихенько ворушиться, поколює. Як там, у лісі, на холодній землі. Через бетонну стелю, через нижній поверх, через підвал і двометровий фундамент неслись, докочувались вгору якісь нібито підземні порухи, ніби таємні сигнали. Здавалося, щось проривалося маленьке, але вперте, розсувало цеглу, бетон, паркет і вже торкалось босої ноги, лоскотало між пальцями. Невже... пробивається пролісок? Як у Пущі-Водиці — через кригу?
Дівчина завмерла, вся перетворилась в слух. Ні, таки справді! Запах! Ви чуєте запах — ранньої провесни, талих снігів, ніжний холодний запах пролісків??!
І що дивно — цей запах линув з вікна, з нагрітої вулиці. Й Женя, як було вже з нею раз уві сні, гостро й виразно відчула, що в усьому місті — в трамваях, у метро, в підземних переходах — стоїть цей неповторний запах, аромат хвої, дощу, пролісків, зеленої пущі.
Розплющила очі й кинулась до тумби, до свого троянського коня. «Від землі твоя сила! — згадався їй таємничий напис у професорській квартирі. — Чуєш, як з глибини проростає пролісок?» І застукотіло у дівчини серце, ніби перед стрибком у воду. Вона щось надумала. Відкрила дверцята тумби. На підлогу вивалились цілим гамузом її давні дитячі кубики. Цими кубиками Женя сто років не гралась. І зараз посоромилася б, але — тут вона сторожко оглянулась — близько нікого нема, а потім — хто сказав, що вона буде гратись?
«Товариші! — промовила Женя (це в ній озвався батечка). — Ось квартали. їх густо-густо, один коло одного. —
Вона показала пальцем на кубики. — А за ними Пуща, лм підступає до самого міста. Що я пропоную? — Женя, як Гулівер, піднялась над містом і діловито промовила: — Я пропоную зробити ось що...»
Вона взяла і рукою розсунула квартали, аж вони заскрипіли, а на площі й вулиці пустила ліс, що стояв недалеко і тільки й чекав сигналу. Сосни й берези, а за ними вайлуваті дуби один за одним посунули в місто, заповнювали кожен дворик і двір. Ось тут суцільними квадратиками ряботіли дахи будинків, а тепер — густий зелений масив, будинки скромно й спокійно визирали то там, то тут серед галявин та лісових просік. Не місто, а наче академічне селище в густому бору!
А це що за пустир у самому центрі? A-а, то яр і звалище цегли за стадіоном! Непорядок! Ми пустимо туди воду, буде ставок, а в ставку, де лежить на дні будівельний шлак, гарно, кажуть, розводиться риба. Уявляєте: прямо з балкона професор Гай-Бичковський тягатиме карасів! А Бен на плотах влаштовуватиме морські баталії!
(Тим часом Бен замаскував гілками свіжий пролом у паркані і поплентався до майданчика, посиланого граві-єм, де збирався його загін на лінійку).
Женя переставляла кубики, і виростав перед нею прямий як стріла бульвар Каштанів; тут під кожним деревом вже продавали морозиво.
— Я знаю, що ти робиш, — раптом почула вона за спиною насмішкуватий голос і від несподіванки здригнулась. Але відразу ж заспокоїлась.
Ось хто завітав до неї — Синько! Звідки він узявся? Наче виліз із-за ліжка, бо ще й досі протирав кулачками заспані очі. Проте в його очах вже помалу пробуджувалось хитре лукавство й цікавість.
— Я знаю, — повторив Синько заспано й хвалькувато. — Ти будуєш гібридне місто.
— Правильно, — сказала Женя. — Бо я бачу, що без мене тут діла не буде.
— І без мене, — впевнено кинув Синько.
Він оглянув розкидані кубики, схвально мугикнув: «Ага, добре!» — і раптом спитав:
— Слухай, а ти мені крихту болота залишила?
— Болота? У місті? — В Жені налились теплом золотисті світло-каштанові очі; вона усміхнулась і легенько поскубла Синька за шкурку. — Ні, дорогенький, пробач. Болото я в місто наше не пущу. Я знаєш, що зроблю? Поїду завтра і привезу сюди Маньківку. Бачиш, за стадіоном є вільне місце. Ми переселимо Маньківку сюди. І ставок, і скелю, і річку — все перенесемо. Тільки, звичайно, заасфальтуємо дорогу і школу поверхів на двадцять поставимо. І будемо, дорогенький, бігати з тобою в школу повз ставок. І якщо тобі так хочеться, там знайдеш трохи болота, щоб вимазати твою мурзу.