– А чому ти того разу сказала, що не даєш в попу?
– Хіба?
– Так, – він пошукав сигарети, але вони були під литкою Іви.
– Значить, не хотіла, – сказала, не обертаючись, Іва.
– А зараз?
Іва промовчала, але підвела голову. Видавалося, що вона думає. Потім вона опустила голову, і голова знову стала синьою.
– Треба подумати. Дай сигарету, – сказала Іва.
– Вони у тебе під ногою.
– Харить вставати. Тоді не будемо.
– Чого не будемо?
– Ані курити, ані трахатися в попу, – відповіла Іва.
Вони задрімали. Потім він прокинувся і глянув на годинник, але годинник стояв. Іва пошукала мобільник, кинула йому, перевернулася на спину, дістала сигарети. Зараз вона сиділа по-турецьки, з сигаретою в красивих губах. Бля, точно якась кіногероїня, прошило його сонну голову.
– Як ти потрапив у менти?
– Ага. Я ні хрена більше не вмів робити, – ліниво сказав він, затягуючись.
– Я теж нічого не вмію робити. Теж, напевне, піду в менти.
– Ти здорово трахаєшся, – сказав він, дивлячись, яка година. – Майор, напевне, окочурився або… хрін з ним.
– Що за майор? Розкажи.
Лейтенант встав і пройшовся кімнатою, намагаючись роздивитися її мобілку.
– Крута. Вона, напевно, сама і трахається.
– Нє. Розкажи про майора, – і вона поляскала долонею коло себе.
А майор лежав на снігу і думав, що і якого трясця привело його в цей світ. Він лежав на снігу, задниця була мокра, ноги попідтікали теж, і невідомо від чого: від крові чи від лайна. Але йому було однаково по хєру. Пекуча і рвана думка матеріально гуділа у чистому повітрі. Відвислий живіт тремтів і булькав киселем. Він уже не думав про допомогу. Розчавлений, як тарган, мобільник валявся осторонь, а движок з джипа хтось витягнув на сніг, і він зараз лежав купою металобрухту поруч. Спочатку майор покладав надію на лейтенанта, але облишив, вірніше, йому до млосного зробилося байдуже, так, як коли дуже хочеться спати. Він перевернувся на бік, і тоді до нього дійшла одна незручність: обличчя його наче хтось приплюснув до вхідного скла, і перед ним поверх за поверхом, проліт за прольотом відкривалися нутрощі дому.
Гамір, з потріскуванням папуг, гавканням собак, гидливим лементом, гуркотом каналізаційного лайна по трубах, засвистів у вушних раковинах; майор зрозумів, що летить велетенською трубою, проходячи купи людських нечистот і самих людей, пробиваючи їх, наче химерний дим. Потім він прокинувся, голий, рачки, опираючись куцими ногами і здертими ліктями об блискучий паркет, а попереду кісточками доміно вивалювалися двері. Цьому не буде кінця, вирішив майор. І справді: Лада сиділа з брезклим обличчям, обвислим животом, в якійсь бридкій сорочці за кілька доларів, і дивилася на нього, прямо на нього, і говорила: «Любий, нам лишилося одне кохання, і більше у нас нічого нема…» Потім майор отямився вдруге. Небо світило вилущеним оком, а з дворів, пускаючи пару, підступалися постаті. Це були звичайнісінькі діти, що шастають Хрещатиком і нюхають клей, збирають пляшки, відсмоктують у багатих дядьків. Діти з дорослими очима, різкими дорослими штрихами біля кутиків рота.
– Розслабся, – сказав один голос.
– Дозволь життю відтрахати тебе до останнього, – проскрипів другий.
– Не сци, – сказав третій голос, і хтось поставив під носа майору включений приймач.
Так вони і пішли, а приймач, старенький, навіть не ВЕФ, а якась ще допотопна модель, шкварчав у нього над вухом. Передавали одне й те ж повідомлення. Говорилося про комету, яка падає на Землю кілька тисяч років і ось-ось упаде. Майор дубів на снігу і слухав це базікання доти, доки сам не почав уявляти безмежний космос і як та комета летить на усіх парах сюди. І він подумав: швидше б вона прилетіла. І нарешті він дійсно її побачив. Майор намагався заплющити очі, але нічого не виходило: палаюча куля врізалася в атмосферу, але на цьому кадр зупинявся і все починалося від того, як вона летить велетенським шматком лайна холодним космосом, і знову по висхідній. Голос у приймачі був знайомий, до того паскудно знайомий, що не давав розтягнутися на снігу і замерзнути по-людськи. Цей голос не давав померти, ось що, – подумалося майору. Він спробував підняти руку, але нічого не вийшло, пальці тільки легенько, по-кошачому дряпнули сніг.