Чула-м, як росте в моїх устах, аж починає мя душити, леч брала-м го все глибше і глибше, а єго кучері мі лоскотали ніс.
Раз-по-раз виймала-м єго прутня з моїх уст і лизала-м, як дивний заморський овоч, лизала-м го повільно і задумливо, доокола, жеби цілий був мокрий від моєї слини. Потім го легко покусувала зубами, а мої пальці перебирали єго ядрами і потиху стискали.
Кгди-м глянула на короля, то-м ся дуже здивувала, бо нігди-м не виділа такого виразу єго лиця. Тут мі блисла в голові шалена думка і зачала-м виривати му волосинки доокола прутня єдин по єднім. Король застогнав від задоволення, і тіло єго напружилося, як струна.
Тогді-м казала му лягти на живіт, він безвольно послухався, а я набрала в жмені ароматичного зілля і зачала втирати в єго рамена. Сиділа-м на нім зверху, і моя піхва також ся терла об єго тіло.
Далі зсунулася нижче і втерла му зілля в сідницю. Зілля було червоне, і ціле тіло єго тепер горіло, як вогонь. Я погладила-м єго по рівчику і відчула-м напнуті м’язи, леч кгди продовжила пестити, м’язи ся розслабили і впустили мого пальця до середини. Запхала-м го до самого кінця і зачала-м крутити на всі боки, а король лиш стогнав від насолоди. Потім запхала-м туди єще й другого пальця і чула-м, же він того прагне, хоч і не мовив ні слова, затоплений у власній розкоші.
Вийняла-м пальці і втерла в долоню червоного зілля, а тогді стиснула п’ястук і зачала-м поволі вкручувати єму в сідницю, аж поки не пропхала-м цілої долоні, так само, як робив то мені перед тим.
То було щось надзвичайне, бо моя рука по зап’ястя зникла в ньому. Там всередині було м’ягко, слизько і гаряче. По хвилі перевернула-м горілиць мого коханого.
Король був розімлілий і безвольний, тіло єго ся здригало і було все в чеканні найбільшої розкоші. А я не спішила-м, леч зволікала, розтягуючи задоволення, аж єго пальці з нетерпінням скородили постіль, стискаючи єї в жмут. Боже, як то солодко є, відчувати свою владу над таким великим паном, которому ся поклонило півсвіту, а тепер він лежит переді мнов такий слабий і безвольний, і ціле єго єство залежит від моїх порухів.
Далій не змогла-м зволікати і кількома сильними засмоктуваннями дозволила-м єго прутневі вивергнути з себе білу патоку, котора забила ключем у мої вуста, в піднебіння, ув’язнюючи язика і ся розтікаючи, мов гарячий шербет. Всю єї до краплі ликнула-м і опала тогді безсило коло него.
Хвилю лежалисьмо незрушно, слухаючи, як тілами нашими пробігають мурашки, як розтікає теплінь, затоплюючи кожду часточку, аж поки обоє не заснули.
12. Альтана любови
Прокинулася від співу пташок, же вливався у втворені нарозтіж вікна. Король уже вбрався і дивився на мя.
— Хочу ті щось показати, — сказав лагідним тоном. — Ту є альтана, котора мовби справує за вівтар любощів. Нігдись такого не могла видіти. Вбирайся і підемо до саду.
Хутенько вбраламся і пішла за ним, аби ся опинити серед моря зелені і запахів, від которих йшла обертом голова. Небавом і справді увиділа-м альтану, всередині которої по єднім боці прибраний цвітами, з рівнянком (віночком) на вершечку височів прутень, а з другого — оздоблена самоцвітами розкішниця. Попід ними на довгім сувої з тонкого сап’яну виписано якісь слова.
— То є поетичні ймення для прутня і піхви, — пояснив мі король.
— Шкода, же не вмію арабського письма.
— Я ті прочитаю. Прутень — то є Голуб, Котик, Погашувач жаги, Викрутас, Спис і Меч, Пливак, Вламувач, Єдноокий, Волохач, Пхач, Твердолобий, Довгошиїй, Безрукий, Трач, Непереможний, Визволювач, Клин, Швач, Сплюх, Охлялий, Відкривач, Звідун, Ворохобник, Мешканець Темряви, Таран, Смолоскип.
— Звідки взялися тії імена? — спитала-м.
— Кожен, хто сюди приходить, додає щось від себе.
— Чи можна і мені?
— Прошу дуже. Повідж мені, а я впишу.
Король вмочив перо в каламар і чекав, а я зі сміхум проказувала:
— Марко Пекельний... Товкач... Макогін... Ковзан... Довбня... Соковитискач... Маслобійка...
Король засміявся і зачав читати імена піхви: