— Розтята, Хтива, Щілина, Гребеняста, Губки з борідкою, Прірва, Варґата, Ситко, Їжачок, Настирлива, Тужлива, Смоктачка, Пекло, Смаколик, Краснослива, Цьмакаюча... а тепер ти продовжуй.
І я вповіла:
— Дупельце... Нірка... Пастка... Ружа... Макітра... Ступа... Свічкогас... Ополонка... Криниця...
Кгди-м скінчила, король поцілував мя і мовив, же ніхто аж так багато імен не годен був за раз вигадати. А тогді підвів мя до вівтаря, де лежала груба книга, списана до половини.
— А то є книга з віршами про любощі. Хочеш послухати? Зачну від шейха Ас-Суюті.
Король перегорнув кілька карток і сказав:
— А ту є поради, як збільшити задоволення.
«Кгди хто слабкий в любощах, то нехай на ніч їсть горня густого меду разом з двадцятьма мигдалевими зернами і сотнею кедрових горіхів. Робити це треба три дні.
І ще зросте здатність до любощів, кгди прутень і розкішницю намастити курячою жовчю. І також кгди узяти цибульове насіння, розтовкти, розтерти єго і змішати з медом. Також кгди узяти сало, розтопити і змастити ним прутня, кгди виникне бажання злягтися. Та тогді ж і жінка, з якою злягаєшся, пізнає чудеса. Кгди ж запрагнеш, жеби ще сильніше було задоволення від пристрасті твоєї, то пожуй вербову гілку, помасти нею голівку прутня твого і зляжися. І заподіє це велику насолоду і чоловікові, і жінці. Так само чинять і з маззю, котору готують з ягід бузини. Альбо візьми імбиру, дрібно розтовчи єго, змішай з оливковою олією і намасти лобик, калитку і самого прутня. Від цього зросте здатність твоя до любощів.
Кгди ж захочеш, жеби збільшився час любощів твоїх, зміцнився прутень і множилася живиця, то пожуй трохи чаю, додавши до нього гірчичне зерно.
А жеби приготувати напій, який сприяє любощам, треба узяти цибулю, розтовкти її, витиснути сік, змішати з рівною міркою меду і варити на малім огні, так жеби випарувався цибульовий сік і зостався б мед, як основа напою. Тогді знімеш єго з вогню і остудиш в скляній посудині. А відтак будеш брати того меду ложку, розпускати у трьох ложках води і пити перед любощами. Хто вип’є такого зілля, той не заспокоїться, а хто стане пити єго повсякчас, у того прутень буде стояти, не опадаючи».
— А ту є цікаві повчання про різні народи.
«Візантійки мають здорові піхви, але вельми широкі й глибокі.
Гішпанки є найгарніші, але надто ся обливають пахощами.
Індуски, хінки і слов’янки найгірші, найнікудишні, найбрудніші і найглупіші.
Муринки — розкішні а послушні.
Рівно ж серед арабок треба зробити вирізненнє. Найспокусніші — іракійки, найсердечніші — сірійки, а найліпші — бедуїнки та персіянки. Вони найдужче кохають, є найвірніші і найплідніші. Нубійки мають дуже гарячі піхви і добре укшталтовані (сформовані) сідниці.
Турчинки мають піхву зимну. Заходять в тяж по першім стосунку, мають злий язик, сварливі...»
— Чому там так зле написано про слов’янок?
— Не мусиш ся ображати, бо то ся писало дуже давно, кгди єще не завоювалисьмо Балкани, і слов’янки тогді траплялися рідко, а русинок і ляшок єще не зналисьмо.
— А тепер, кгди пізнав-єсь, що повіш?
— Не тілько вповім, але впишу до сеї книги, — і, взявши перо, написав: — «З-посеред тих всіх жінок мусимо вирізнити дівиць із Роксолянії, которі є вельми пестливі, солодкі, покірні і спраглі. А їхні піхви вузькі і моцно прутень тримають, же ся здає, ніби засмоктують в себе». А тепер прочитаю щось таке, що тебе розвеселить. То є виписано з книги єдного бедуїна, которі живуть в пустині і деколи жінок не видять.
«Аби знайти заспокоєння, можна спробувати тварин. А найперш безвстидну козу з задертим хвостом, которий відслонює дучку, мовби ласкаво запрошував. То є дуже вигідна звірина, бо малого зросту, а тому доступна і для наймолодших.