1546 —1549 — «Претвич отримує ще ряд значних перемог» (т. VII, 61 — 65, 95 — 99 і далі).
1550 — «Браслав от татар взят» (ОЛ).
1551—1555 — дрібні татарсько-козацькі сутички.
1556 — «Козаки напали на Крим у відповідь за попередній татарський набіг» (т. VII, 120).
1557 — «Кримський хан облягає Хортицю» (т. VII, 120)
1558 — «Татари і турки напали на Хортицю» (Д. Яворницький, т. 2, С. 18).
«Взимі татаре були на Подолю» (ОЛ).
Але далі Грушевський пише, що наведений ним «катальог нападів і спустошень навіть для Західної України, без сумніву, неповний, і в дійсності вона терпіла їх ще більше» (VII, 33). Згадки про напади на Західну Україну повніші тому, що їх висвітлювала королівська адміністрація, а про напади на Центральну і Східну Україну ми мало що знаємо. Відомо лише, що потік невільників до Криму і Туреччини в 1520—1558 роках не переривався, а українці мусили жити в постійній тривозі.
Та не забуваймо ще одного. Я перечислив переважно татарські напади на Україну, але ж, якщо існувала домовленість султана Сулеймана про мир з Річчю Посполитою, то чому ж саме у ці роки українські воєводи Дашкович, Предслав Лянцкоронський, Претвич та інші громлять татар на їхній території? Та й не тільки татар, але й турків! А успіхи Претвича такі значні (усього з 1530 по 1549 — 1570 рр. перемог над татарами!), що вся Річ Посполита його славила як героя.
Саме на 1520—1560 роки припадає інтенсивна політика Речі Посполитої щодо зміцнення південних кордонів, поява козаків і Запорізької Січі. Перемоги козаків і коронного війська суттєво вплинули на активність кримських татар, і Сулейман змушений був постійно жалітися польському королеві на таких лицарів, як Претвич або Байда. Додам, що М. Грушевський взагалі Роксоляну ігнорує і не згадує в своїй історії, не вважаючи цю особу за варту його уваги.
Ось такі факти. І відіграють вони вирішальну роль.
Перш аніж писати «Житіє гаремноє», я простудіював десятки джерел, зокрема й книгу про гаремні звичаї. Я хотів збагнути, чим могла «взяти» Роксоляна султана, якщо серед її суперниць було кількасот секс-бомб з Європи, Азії та Африки, хоча сама Роксоляна особливою вродою не відзначалася. Очевидно, що вона вплинула на нього не українськими піснями, а чимось іншим.
Ми стільки років оспівували цноту, що я вирішив нарешті оспівати те місце, де вона знаходиться.
Справжня iсторiя Роксоляни
Султан Сулейман мав чотирьох дружин. Четвертою його дружиною була Гуррем Султан, яку європейці прозвали Роксоляною. Вона мала величезний вплив на султана, а їхнє кохання увійшло до легенд і до безлічі літературних творів. Лише українськими авторами створено близько півсотні оповідань, поем, повістей, романів та драматичних творів.
Ким вона була — незрозуміло й досі. Французька «Le Grande Encyclopédie Inventaire Raisonné des Sciences, des Letres et des Arts» подає, що її вважають за італійку, доньку Nani Marsigli де Sienne, яку захопили пірати. Але тут же уточнено: «інші вважають, що вона була русинкою».
Німецький історик Йоган Ульріх фон Валліх (1624 — 1673) в праці «De Religione Turcica» писав те саме і вказував дату — 1525 рік. А «Roxelane» «через руде волосся була названа». Але ця дата підважує всю решту інформації, бо у 1525 р. Роксоляна була вже матір’ю трійки дітей.
Коли вона народилася, невідомо, а дата її смерті коливається від 1558 до 1561 року.
Збереглося два її листи до короля Сигізмунда Авґуста з 1548—1549 років, підписані вони арабською: «haseki sultan», а на печатці імені нема. Хто писав ці листи — сама Роксоляна чи її секретар, — невідомо.
Першими про її руське походження почали писати венеційці. Зокрема Бертрандо Наваджеро вважав, що дружина Сулеймана — «di natione russa», а П’єтро Браґадіно — «questa donna di nation Rossa». Треба сказати, що в ХІХ сторіччі багато хто ще не відрізняв русинів від росіян, усіх їх називали Russe.
На портреті в султанському Палаці названо її Rossa Solymani Uxor. Її називали не тільки Роксоляною чи Рокселаною, але й Розанною.
Український історик Ярослав Кісь у дослідженні «Легенди і факти про Роксоляну» («Архіви України», 1970, № 6) писав, що «сучасники називали її Rossa, Russa, Rosa, Roxa, Роксоляна. Німецький хроніст XVI ст. Лоніцерій називає її Rossa. Так само називає її, а також і Роксоляною, тогочасний німецький дипломат у Константинополі Бусбек. Італійський історик першої половини XVI ст. П. Джовіо називає її Роксоляною. Про українське походження Роксоляни говорить венеційський посол (1526 р.) П’єтро Браґадіно «die natione Russa», а також італійський дипломат у 1554 р. Доменіко Тревізано «ed di Russia» — «Вона з Русі». Россою називає її найвищий тлумач Сулеймана II Ібрагім Бег, потурчений поляк.