Правда, Роксоляну намагалися розтягнути й інші українські землі. Письменник Микола Лазорський (1884—1970), родом з Полтавщини, видав у Мюнхені роман «Степова квітка», де Роксоляна уже з Центральної України. Романтичний поет Маврикій Ґославський (1802—1834) виводить її з Поділля. Мовляв, «Роксоляна, згідно місцевій традиції, мала бути донькою пароха з містечка Чемерівці на прізвище Лісовський».
І власне завдяки Ґославському випірнуло те прізвище Лісовська.
Польський і український фольклорист Жеґота Паулі писав у 1838 р., що С. Твардовський «застав ще про неї пам’ять у турків і зберіг нам, що була вона донькою руського священика з містечка Рогатин, де досі родинний її будиночок цікавим мандрівникам показують».
Звістка про будиночок належить до легенд, бо за ті триста років, які минули, Рогатин багато разів горів. В середині XIX ст. легенда Роксоляни розбагатіла ще й на її ім’я. Поляки найчастіше називали її Александрою, а українці — винятково Анастасією.
Історик Михайло Сокольницький, автор статті в турецькому історичному науковому часописі (M. Sokolnicki. La Sultan Ruthene, «Belleten». Ankara. Nisan, l959), вважає, що священик Лісовський був греко-католицьким священиком. Після цього про батька Роксоляни, греко-католика, стали поширювати не тільки поляки, але й турецькі автори та західні історики (N.R. Uçtum, Mihrümah sultanlarin Polonya krali II Zigsmund’a yazdiklari mektuplar, «Belleten». Анкара. 1980, t. 44, nr 176).
«Мабуть, була донькою греко-католицького священика і називалася Александра Лісовська» (S.A. Skillter, Khurrem, Encyclopédie де l’Islam, t. V, 1986).
Треба однак зазначити, що окрім С. Твардовського жоден інший тогочасний польський посол не згадав про Роксоляну. Це доволі дивно, бо, описуючи султанський двір, ба навіть те, що вони чули про гареми, вони згадують про черкешенок і грузинок, але не згадують про русинку.
Турецький поет другої половини XVIII сторіччя Фазил Ендерумі (enderum означає частину палацу, де міститься гарем і скарбниця) в поемі «Zenanname» («Книга жінок») описує вади і переваги різноманітних жінок. Отже, француженки — «троянди зі срібними листками», але їх вплив на розум чоловіків «суперечить природній користі». Він не радить брати їх за дружин, бо вони люблять керувати. Росіянки зрадливі і підступні, а негритянки подобатися можуть тільки хтивому на збочення шаленцеві. Грузинки натомість «сповнені доброти і можуть прив’язати серце чоловіка». Про полонянок з Лехістану він писав: «Погляд ваш розпалює полум’я жаги навіть в серці пустельника, а ваші коси стають для нього опаскою замість пустельницького поясу. Жінки Лехістану — істоти, цілковито виняткові: обличчя їхні прекрасні, наче троянда, стан їхній стрункий, мов кипарис, коли вони йдуть, постава їх повна грації, коли говорять, вуста їхні повні солодкості, кожна з них в мистецтві кохання майстриня, бо душу свою віддає приятелеві, якого здобула для себе».
А в іншому творі — «Chubanname» («Книга прекрасних») він пише: «Прекрасні божества Лехістану є поразкою світу, неспокоєм багатьох, нещастям часу, коли стріли очей здатні прошивати нутрощі, меч в руці ні нащо непридатний; їхнє кам’яне серце м’якне для людей, а тому не ображайся на таку красу, яка викрадає серце».
В енциклопедії «Larosse du XX siècle» у статті «Raxelane» читаємо, що приказка «Nez à ля Raxelane» («ніс а-ля Роксоляна») означає «nez retroussé» («задертий ніс»).
Портрети Роксоляни дуже відрізняються між собою, і їхня автентичність не певна. Сучасники писали, що вона не була вродлива, а скорше мила й приваблива, називали її жінкою великого духу, а також хитрою і спритною. Ймовірно була білявкою, що було рідкістю в тодішніх гаремах. Недарма її приписували здатність до чарів.
Сучасна письменниця Алев Літл Крутьє (A. L. Croutier. Harem — Peçeli Dünya, Istanbul, 1990) бачить її такою: «У неї класичні риси обличчя і блискотливе червоне волосся. У її очах видно глибину й інтелігентність. Роксоляна, будучи надзвичайним стратегом і політичною артисткою, як шаховий майстер розігрувала всілякі комбінації».
Польський історик Єжи Лонтка наводить опис англійського дипломата сера Джорджа Янґа, який залишив важливе співвідношення з 1530 року: «Цього тижня в місті відбулася надзвичайна подія, що не зустрічалася в дотеперішній історії султанів. Великий султан Сулейман вибрав для себе як імператрицю молоду русинку на ім’я Роксоляна і влаштував велике прийняття. Весілля відбулося в палаці Топкапи і затьмарило всі дотеперішні шлюбні забави. Надіслані подарунки було представлено людові. На прикрашених і освітлених уночі головних вулицях міста тривали бенкети і забави. Прикрашено бантами також будівлі і уможливлено людові прилучання до шлюбної забави. На трибунах, побудованих на майдані старого іподрому, з’явилися, одягнені в позолочені вбрання, султанкa Роксоляна і інші палацові особи. Роксоляна разом з цілим гаремом стежила турнір, в якому брали участь християнські і мусульманські лицарі. Оглядали покази циркачів і фокусників, а також покази диких тварин. Продефілювали такі великі жирафи, що здавалося, що їх шиї сягнуть неба.