Та цим не завершилося. Сулейман, щоб довести Роксолянi своє прив’язання до неї, звільнив решту невільниць, а найгарніших видав заміж за пашів.
Цікаво, що на ту пору, коли відбулося це весілля у 1530 р., Роксоляна була вже матір’ю трьох наступників трону і однієї султанки. Пізніше вона народила ще двох синів. Згідно з правом, яке встановив Мехмет Завойовник, після смерті Сулеймана його наступник був зобов’язаний ліквідувати решту братів, щоб не спало їм на думку захопити трон. Наступником Сулеймана вважався його найстарший син, Мустафа, а це означало смерть для синів Роксоляни.
У цій ситуації кожна мати боролася б за життя своїх дітей. Якщо не всіх, то принаймні одного. З приводу цього збереглися записки венеційського посла П’єтро Браґадіно, який описав сварку між двома султанками — Роксоляною і Ґюльбахар (Весняна Троянда), матір’ю Мустафи, яка з ревнощів вчепилася Роксоляні у волосся і подряпала їй обличчя. Такі сцени в кожному гаремі відбувалися часто і не викликали якихось особливих рішень. Роксоляна повела себе нетипово — вона зачинилася у своїх апартаментах і не допускала султана, пояснюючи тим, що її обличчя спотворене. Жодні умовляння на неї не подіяли, ба навіть зажадала, щоб Сулейман зробив її єдиною дружиною і поділився владою.
Така сцена могла завершитися для неї доволі трагічно. Адже одну непокірну невільницю Ґульфем вже були задушили за наказом Сулеймана. Сталося це, щоправда, вже після смерті Роксоляни. Цього разу Сулейман, аби задобрити свою кохану, призначив Мустафу губернатором Маніси, видаливши його зі столиці. Згідно з палацовим приписом, вирушила туди і його мати.
Після Мустафи і його матері найбільшим суперником Роксоляни був близький приятель султана, великий візир-паша Ібрагім, який власне й подарував йому Роксоляну. Він був Сулеймановим шваґром, бо одружився на його сестрі Хітіджі. Завдяки цьому здобув високі чини й маєтності. Роксоляна заздрила його впливу на Сулеймана і вирішила його усунути. Задля цього вона розпускала різні плітки і ширила неправдиві вісті. Однієї ночі, коли паша Ібрагім ночував у палаці, глухонімі вартові задушили його під час сну. Невідомо, хто цей злочин спланував. Багато хто звинувачував Роксоляну, але вагомих доказів проти неї не знайдено.
У 1541 році згорів Старий Палац, увесь гарем переселився до палацу Топкапи. Завдяки цьому Роксоляна опинилася ближче до влади. За якийсь час Сулейман звірився Роксолянi, що задумує збудувати новий палац. Відокремлення гарему від резиденції володаря не сподобалося Роксоляні і вона запропонувала замість палацу побудувати мечеть, яка б носила ім’я султана. Її план сподобався. Йшов 1549 рік. Будову доручили архітекторові Сінану, творцеві Блакитної Мечеті. Збоку постав мавзолей володаря, в якому спочити повинна була також Роксоляна.
З тих пір вона почала відігравати щораз більшу роль в житті султана. Один з австрійських послів так оцінив її вплив на Сулеймана: «Єдиною річчю, яку закинути можна султанові Сулейману, те, що він перебуває під надто великим впливом своєї дружини». Але італійський літописець де Зара писав: «Султан так кохає дружину і так сильно їй довіряє, що навіть його невільники дивуються цьому і казали навіть, що Роксоляна заворожила султана і що вона чаклунка. Через те армія і мешканці палацу не терпіли її, не любили також її дітей, але що султан жив тільки з нею, то ніхто не наважувався висловити свою думку. Я сам був свідком того, що ніхто добре не говорив про Роксоляну й не любив її дітей. Значно більше любили першого сина Сулеймана і його матір».