Все ще охоплений похмурою мізантропією, я натягнув свою студентську куртку поверх типового студентського костюма і насунув на вуха типово студентську кепку (сніг же). Навіть черевики тепер у мене було типові студентські. Можна було, звичайно, прийти на заняття в чорному костюмі, але тоді Сатал, до ворожки не ходи, почне качати права. А воно мені треба? Ні, не треба. (До того часу, поки не буде готова отрута.)
— Що, насідає на тебе бос? — з верхніх поверхів спускався капітан Бер, ще один любитель попрацювати.
Я невизначено знизав плечима.
— Якщо буде зовсім туго, поскаржся емпатці, вона його приструнить.
Єдина хороша порада за весь час.
Закинувши на плече свою типово студентську торбу, я рушив у бік виходу, підошвами ніг відчуваючи під килимом вогонь захисник заклять. Треба намагатися думати про щось нейтральне — такі штуки реагують на зловмисні наміри, несправедливо буде сісти за спробу вбити старшого координатора, так і цю спробу в життя і не втіливши. У всього є і світла сторона. В кінці кінців, можна забути про цей гадючник до кінця Свят — наступна середа уже вихідний. Свобода!!!
Підбадьорившись, я почимчикував до трамвайної зупинки, як завжди — сам. Поліцейське управління знаходилося в районі офісних споруд і саме по собі займало майже квартал: один фасад виходив на Парк-роуд, другий — в провулок Каретників, ще кілька окремих корпусів (включно з моргом і гаражем) ховалися у дворі. Але при цьому переважна більшість державних службовців була присутня на місці рівно до пів на шосту, а потім вони моментально випаровувалися. Як кажуть, нема дурних. Всяких розваг чи непристойних забігайлівок поблизу, зі зрозумілих причин, не було, тому ніякого товариства у мене не намічалося. Природно, що в такому безлюдному середовищі двоє перехожих, які ховалися попід брамою, кидалися в очі, принаймні — на магічному рівні. В одному з цих дивних типів, я, не без здивування, розпізнав Чвертку. Цікаво, з чого це любителя комфорту понесло під сніг з дощем, ще й проти ночі. Може, він на колесах?
Я спинився почекати дивну парочку. Приятель Рона виявився нехарактерно низеньким — мені він діставав потилицею до підборіддя, а Чвертці, взагалі, був нижче за плече. У мене на язику вертівся вульгарний жарт про погану погоду — малюк встиг посиніти від холоду (при його масі тіла треба серйозніше підходити до вибору одягу), але Рон слухати нові анекдоти був не в гуморі, навіть «привіт» не сказав.
— Що ти робиш в поліцейському управлінні? — напористо почав він?
Я повів бровою (дивна цікавість), але відповів:
— Беру уроки бойової магії.
— Та йди ти! А в кого?
— У приїжджого спеціаліста. Едан Сатал, чув про такого?
— Це ж старший координатор регіону! — видихнув малий.
Цікаво, звідки він стільки знає? Я наприклад, був не в курсі, поки Кевінахарі мене не просвітила.
— Ну, як бойовий маг він дуже нічого так.
А як вчителя його придушити мало.
— Бреше він! — безапеляційно заявив коротун. — Збиратися через якусь дурацьку магію в такий час. Він би ще сказав «чай п’ємо».
Від цеї заяви у мене аж дихання перехопило.
Я так страждаю, а він бачить в цьому привід для жартів!!!
Розум ще тільки намагався сформулювати вбивчо нищівну відповідь, а чорна натура уже діяла — мій кулак фінішував на щелепі кривдника. Звичайно, стояв я невдало, можливості розмахнутися не було, і в носа йому я не попав, але і такого стусана було достатньо, щоб коротун навзнак полетів на землю. Тобто, на бруківку, в смислі, на камені. Думаю від наглої смерті його врятували шапка і високий комір.
Знов у мене реакції думки обганяють. Правда, в даному випадку я був сам з собою абсолютно солідарним. Саме так і повинен діяти справжній чорний маг!
Як не дивно, Чвертка поспішив на допомогу своєму приятелю
— Ти чого? Ти що робиш? — обурився він.
Я знизав плечима
— А чого ти чекав? Хоче хамити чорним магам, хай шолома вдягає. І взагалі, не раджу спілкуватися з цим типом — явний Чудесник.