— Ти чого?
— Го-го-го!
Ніколи раніше не помічав з Роном паралічу мозку. З іншого боку, що взяти зі звичайної людини? Та хай хоч цілується зі своїм новим приятелем, а почне обурюватися, я йому накидаю. Якщо раніше в цьому плані були можливі якісь варіанти, то тепер шансів Чвертки не було — я домовився про уроки на секції рукопашного бою і уже досягнув деяких успіхів. Зрозумійте правильно, переважно, чорним для життя вистачає природніх навиків, але у Сатала на стіні висіла фотографія, де він, в піжамі борця, тримає у руках якусь блискучу штуку і дуже цим гордий і задоволений. Тобто, якби я поліз на нього з кулаками, він би з мене відбивну зробив.
Ненавиджу!
Але в голові Чвертки несподівано перемогла розсудливість, нариватися на бійку він не став і повністю зосередився на коротунові, який, розгублено кліпаючи, підіймався на ноги. Я розвернувся і пішов до трамвайної зупинки, відчуваючи несподівану гіркоту — коли мені давали по пиці, Рон так не метушився.
Одначе, нерви зовсім розхиталися. Чи не жарт, у мене з’явилося бажання вернутися і пояснити їм, що сталося, але тут щось почав несхвально бурчати Шерех, і хвилина ганебної слабкості благополучно минула.
Зараз я навчу цю тварюку поважати кого треба!
«У мене є коробочка. Ах, яка в мене коробочка! Яка цікавесенька в мене коробочка. І щ ж таке там усередині коробочки? — Я просто відчував, як наївний нежить тягне до моїх думок свій довгий ніс. — А в коробочці у нас… Блискавка!» Шереха як вітром здуло. Якщо істоті не дано розуму, то довголіттям це не виправити.
До зупинки трамвая я підходив, уже цілком опанувавши себе, злий і самовпевнений.
Міс Кевінахарі сиділа в кабінеті старшого координатор і пила м’ятний чай. З вікон кабінету не було видно, що зараз стається на площі, але щось змушувало емпатку з прикрістю похитати головою.
— А чи добре ти вивчив особисту справу свого учня?
Містер Сатал закидав до шухляди останні папери
— Ти це про що?
— Він виріс в домі білого мага і зі своїми чорними родичами зустрічався лише епізодично. Це наклало відбиток на його характер.
— Ну і?
— Чи не надто ти на нього тиснеш?
Сатал закотив очі:
— Про що мова? Він — чорний, якщо його не трясти, як грушку, він ніц не буде робити!
— Існують і інші підходи…
— Для інших підходів він надто дорослий! Тільки так від нього можна дочекатися результатів.
— Ох, Дане, мислю я, ти одержиш більше, ніж очікуєш.
— Нічого, переживу, — криво посміхнувся Сатал. — І, потім, він на свята до родичів проситься. От нехай з’їздить, відновить душевну рівновагу.
Здається, сама лише думка про душевну рівновагу чорних магів розвеселила координатора.
— Будемо сподіватися, що їх спілкування обійдеться без ексцесів, — стисла губи емпатка.
Сатал, як воно характерно для чорних, розглядав інтереси тільки одної сторони, а як буде виглядати збуджений бойовий маг серед неповнолітніх білих, його не хвилювало.
Глава 26
Студенти з лицями мучеників досиджували останні лекції, але дух новорічних свят уже витав над Університетом — білі розвішували вздовж коридорів традиційні паперові квіти (вони зовсім як справжні, тільки не в’януть), стіни рябіли від оголошень про вечірки, а маги, не позбавлені художніх здібностей і амбіцій, вправлялися у створенні крижаних скульптур. Я, уявіть собі, теж долучився до підготовки до Свят: почаклував над пристроєм, що запалював вогні на ялинці перед факультетом бойової магії. Здавалося би, чорний маг і суспільні роботи — речі несумісні, але бажання побачити, як всі будуть казати «О-о!», перемогло. Ялинка була живою, лампочки на неї почали вішати бозна коли, і мені довелося сильно повозитися, щоби знайти всі ланки управління, зате тепер гірлянди блимали відповідно до семи різноманітних алгоритмів, і декан білих магів усі губи собі попрокушувала від заздрощів.
Я з почуттям глибокого задоволення подивився на вогненні спіралі, хвилі і ієрогліфи, що танцювали на волохатих лапах-гілках. Якби Чвертка не перестав зі мною розмовляти, то взнав би, що другий такий пристрій дістався мерії Редстона, і це повністю компенсувало всі мої затрати на проект. Фішка була в тому, що лампочки самі знаходили собі сусідів для створення рисунку, єдиною задачею декораторів було розвісити їх якомога густіше. Я помітив, що деякі студенти намагалися вгадати, де з’явиться черговий орнамент і якої він буде форми і кольору. Безглузде заняття! Процесом керували справжні чорни чари, стихійні і непередбачувані.